— Єлизавето Петрівно… — з докором сказала Клавка. Вона не любила давати інформацію з канцелярії.
— Ну, що ви, Клавочко, комизитеся! Який же це секрет? Ми ж це обговорювали на партзборах! Я просто призабула цифру.
— Ну, вісімнадцять.
— Вісімнадцять членів Львівської письменницької організації! І скільки серед них корінних львів’ян, тобто не львів’ян, а вихідців із Західної України? Ну, від сили половина. Ну, Козланюк[24], ну, Галан, ну, Карманський[25]… До речі, його виключили зі Спілки чи ні? Я так і не зрозуміла, — вона подивилася на Клавку.
— Та там така історія сталася з ним. Коли він приїхав з Бразилії… — почала Клавка.
— З Бразилії? — здивувалася Неля Мусіївна.
— Ну, так, він там був спершу послом від ЗУНР, потім лишився жити в еміграції, а в тридцять сьомому чи тридцять восьмому — точно не знаю — повернувся на батьківщину. В тридцять дев’ятому його прийняли до Спілки. Під час війни він опинився на окупованій території і щось там видрукував не те. То рік тому Львівська організація його виключила зі Спілки. Але, наскільки я пам’ятаю, в офіційних протоколах спілчанського правління це питання не проходило, принаймні при мені. Тобто рішення це не затверджене… Але в цьогорічних загальних письменницьких списках членів Спілки його ім’я не значиться…
— Ну, добре. А чого це я зачепилась за Карманського? — задумалася Прохорова.
— Ви говорили про Львівську організацію, що там місцевих небагато…
— А-а-а, так! А тих, хто лишився, ніяк не звинуватиш у буржуазному націоналізмі. В їх числі Дарію Дмитрівну Полотнюк, чи то пак Ірину Вільде з Чернівців, яка працює кореспондентом «Правды Украины». А хіба назвеш націоналістами тих, кого послала партія туди працювати після війни? Буряка[26], Бірюкова[27], Петльованого[28]?.. Які з них буржуазні націоналісти?
— Лізо, я не про Спілку, — заперечила Неля Мусіївна. — Я про загальну атмосферу на Західній Україні… про бандерівщину. Я хочу сказати, що там дійсно націоналізм. Буржуазний чи не буржуазний, я не знаю! А що за націоналіст з мого Павла Миновича, який, зображуючи сучасне колгоспне життя, візьме та й вставить «красне» словечко, щось із улюблених архаїзмів доби Панька Куліша! Він часом буває такий кумедний у своїй наївності! Але при цьому пнеться в когорту націоналістів і де тільки можна б’є себе в груди: «Так, я робив помилки, у мене є недогляди буржуазно-націоналістичного спрямування. Але я каюсь!» Таке дурне геройство…
Неля Мусіївна то розкидала карти, то збирала, то тасувала їх різними способами — все це вона робила механічно, неначе тренувала пальці. Паралельно вона час від часу затягувалася цигаркою і струшувала попіл у зелену кришталеву попільничку.
— Він же у мене, як дитина, — продовжувала вона. — Ще й досі перебуває у романтичних тенетах Кулішевих «Записок о Южной Руси» і «Запорожской старины» Срезневського. Чортяка, начитався… Та я й сама винна: треба було кудись сплавити всі ці книжки з дачі, але ж рука не піднялася — це все, що лишилось у мене від дідуся і його букіністичної книгарні!
Вона затяглася цигаркою і випустила кілька колечок диму.
— От досі не можу збагнути: як він, той ортодоксальний містечковий єврей, збирав усі ті українофільські штучки! — Неля Мусіївна перескочила зі свого чоловіка на дідуся. — От шо йому було в голові? — останню фразу вона сказала з відчутним єврейським акцентом, який завжди симулювала, коли хотіла перевести розмову на жарт. — Міг би тримати ювелірну майстерню, щоб лишити своїй коханій онучці у спадок золото-діаманти. Так ні!
Вона розлила рештки шампанського у три бокали.
Єлизавета тримала свій келих у руках, замислившись.
— Ну, щодо твого Паші я згодна, — сказала вона подрузі, повертаючись до спілчанських ярликів. — То ти думаєш, Максима Тадейовича даремно критикують за націоналізм?
— А ти — що? Ні? Ти ж сама Ярославною плакала після загальних письменницьких зборів, де його рознесли «в пух і прах»? Я просто вважаю, що після того, що він зробив для української літератури і для всіх нас особисто, власне, як чи не для кожного письменника в Спілці, — треба не чинити над ним насильства, не вчити його, старого зубра, як писати, а дозволити йому бути таким, який він є, — трохи старомодним, трохи сентиментальним, пробачати йому старі, трошечки націоналістичні, гріхи…
— Слухай, Нелько, ось ти буваєш якась дивна! То ти кажеш, що він ніякий не націоналіст, а радянський українофіл, то знову йому приписуєш націоналістичні гріхи!..
24
25
26
27
28