— Швидше Аїд…
— Хто-хто?
— Та це, Єлизавето Петрівно, у мене вже хворобливі фантазії… Пам’ятаєте ту розмову в Ірпені щодо того, хто є Великий інквізитор української літератури?
— Ти думаєш, це він?
— Я не знаю. Не хотілось би… А що, коли… — вона затнулася.
Прохорова замислилась.
— Слухай, а давай розпитаємо у Нельки. Вона з ним, здається, колись ходила в один літературний гурток…
— В літературний гурток?
Та завагалася:
— Ой, давай не будемо зараз про це. Може, я щось наплутала…
— Тільки, Єлизавето Петрівно, — знову попередила Клавка, — ми ж домовились…
— Я — могила! — підтвердила та і, глянувши на годинник, пришвидшила ходу: — Сіробабка вже, мабуть, під дверима чекає!
Дійшовши до РОЛІТу, вони обігнули його з боку вулиці Леніна, зайшли у двір і попрямували до свого під’їзду. Перед тим, як зайти, одночасно, мов по команді, підняли голови й подивилися на вікна Глухеньких. Світло горіло.
— Вдома! — зауважила вголос Прохорова.
Піднявшись сходами і відчинивши двері, вони намагались якомога тихше пробратися до кімнати Єлизавети Петрівни. Це їм начебто вдалося. Хазяйка взялася розкладати на столі щедрий армійський пайок.
«Згадка про вчорашній незабутній вечір? — подумала Клавка. — Не лише в мене він виявився прибутковим».
Невдовзі нагодились і Сіробаби. Старим друзям хотілося попліткувати про сьогоднішній день Пленуму.
— Тільки цсс! За стіною великі «глухенькі» вуха! — попередила Єлизавета Петрівна.
Сіробаби захихотіли.
— Ти з ним бачилася після того? — спитала Неля подругу.
— Ні, — відповіла та тихо, обережно виймаючи чарочки для горілки з серванту, щоб сусід не почув. Проте вийняти їх беззвучно не вдалося, вони зрадливо дзенькнули.
Всі пирхнули сміхом, уявляючи, як Глухенький нервує за стіною.
— Ну, як там Максим Тадейович? — спитала Неля, виймаючи з банки солоний огірок. Понюхала його і з ніжністю промовила: — Квашений!
— Хто квашений — Максим Тадейович? — пожартувала Єлизавета.
— Тю на тебе! Я про огірок!
І вони засміялися, закриваючи руками роти.
— Насправді Максим Тадейович був сьогодні і вчора далеко не квашений, можна сказати, якраз наоборіт. Дуже навіть свіженький, правда ж, Клавочко?
Клавка кивнула і додала:
— … чим дуже злив опонентів. Козаченко у своєму виступі так і сказав: «Ми, звичайно, молодші, але і ми знаємо, що таке прийом іронії, і дуже добре відчули його у виступі Максима Тадейовича!»
— Та ти шо? Так і сказав?
Тут у розмову втрутився Павло Минович:
— А Гавриленко з Харкова, знаєш, що ляпнув? — і він скривив смішну гримасу: — «Як веде себе тут Рильський? Як жених на свадьбі. Він розгулює, посміхається. Не годиться це, не в’яжеться от така поведінка такого жениха не на своєму весіллі! Вам, Максиме Тадейовичу, треба над цим подумати!»
— Та ти шо! — знов округлила очі Неля Мусіївна.
— Він, бідний, думав, що він Максима Тадейовича цими словами принизив! А насправді зробив йому великий комплімент! — сказала Клавка.
Неля нарізала пиріг з капустою.
— Теж із квашеною, — прокоментувала вона. — А як поводив себе Яновський?
Єлизавета Петрівна замислилася:
— Ти знаєш, таке враження, наче він досі не розуміє — що ж діється? Він же все начебто передбачив: і написав твір на сучасну тему, зібравши величезний матеріал, отримав «добро» від усіх, від кого тільки можна, і чемно виправив усі 280 зауважень, які йому накинули… І все ніби йшло добре… Навіть по радіо текст прозвучав, а тут… Він був такий збентежений… Сказав, що дуже боляче переживає з приводу того, що сталося. І по ньому було видно, що це так. А в кінці завершив — у такій стилістично бездоганній формі, притаманній лише йому: «Я високо ставлю честь радянського письменника, якого ніхто мене не позбавляв, я запевняю партію і говорю вам, товариші, що жодного слова критики, яке я чув тут, я не зневажу, коли візьмуся переглядати й перевіряти мій роман».
— А що він казав з приводу своєї розмови з… — Неля показала на стінку, за якою жили Глухенькі.
— Спростував… — Прохорова скривилася. — Хоча Глухенький, — його прізвище вона проворушила губами, — щось там дзявкав з місця, але звучало це зовсім жалюгідно.
Вона зітхнула і продовжила пошепки:
— Ви навіть не уявляєте, що я пережила вчора. Я думала, що провалюся крізь землю, коли він ляпнув про РОЛІТ і про націоналістичні розмови, які ніби тут ведуться… Всі ж зрозуміли, що мова йде насамперед про мене…