— Алярм! (Тривога! (нім.)) — прорепетував вартовий, відхиливши двері і відразу нестримно грюкнув ними. В наступну мить двері бурею розчинилися і до кімнати вскочило кілька озброєних вартових концтабору.
— Шютце! — гукнув старший ще з порога.
— Хайгітл...— прорепетував стривожений фельдфебель.
— Алярм! До коменданта!
— Що трапилося? — запитав, надіваючи на ходу шинелю.
Старший вартовий півшепотом повідомив:
— В'язень Жозеф Бердгавер зник! Капітан Брюнне застрілився.
— Бердгавер зник, як то зник? Може, спалили в камері?..
Це була необережність. Вартовий окинув фельдфебеля переляканим поглядом.
— Зник, утік! На тому ж авто, в якому прибув прикордонний свідок і разом з ним зникли два есесівці. Свідок теж з ними. Вони свої. Ад'ютанта, пораненого при спробі втекти, прихопили в авто. Чиста робота! Фельдфебель, до коменданта!
Раптом підскочив до Шютце червоний, спітнілий від бігу, розхристаний, неначе тільки-но з бійки, есесівець і з розгону клацнув наручними кайданами, заковуючи в них фельдфебеля. Присутнім здалося, що фельдфебель ніби й чекав цього, послужливо простягнувши руки.
«Оце конспіратори!» — досі ще захоплювався фельдфебель, пригадуючи молодого ад'ютанта і непоказного, мовчазного чиновника, що влаштували втечу такому в'язневі.
Лише в камері дізнався від вартового, що ця втеча готувалася давно і мала статися на день пізніше. їхній старий пароль розшифровано арештантом-провокатором. його кілька день тому знайшли в камері мертвим. Отрута. До останнього дня дошукувалися співучасників. А вони втекли на день раніше через прорізані заздалегідь колючі дроти. Той самий водій авто, який віз чиновника, ті ж есесівці з його охорони...
Через кілька годин скаженої гонки по лісових хащах і бездоріжжю авто спинили озброєні лісовики. Вони оточили машину, спрямувавши на неї автомати. Шофер відчинив дверці, визирнув.
— В чому справа, партизани? — запитав, не певний, що справді натрапив на той інтернаціональний загін партизанів у Польщі, який йому був потрібен.— Бременський Сергій велів,— ніби розпочав розмову.
— Го-го! Вилазь, браток,— російською мовою озвався партизан, за звичкою протерши пучкою юнацькі вусики.
— Партизани? — похопився Бердгавер з авто. — У нас поранений.
Лука Телегін обернувся до гурту своїх. Кілька чоловік кинулися до авто. Пораненого молодого ад'ютанта обережно винесли з машини, поклали на землю за кущем. Хтось присвітив ліхтарем з-під поли. Телегін продерся крізь гурт до пораненого.
— Поранений, ще з годину потерпиш? Наш лікар там...— обізвався російською мовою.
Бердгавер швидко переклав ад'ютантові ту фразу партизана.
— Потерплю. Тільки б зав'язати, бо я рукою тримаю весь час рану,— переклав Бердгавер фразу ад'ютанта.
— Зав'язати? Костю, ти в нас запасливий, бинта маєш? Перев'яжи товаришеві плече. Ну, як операція? До речі, з цієї хвилини бременський пароль скасовується... То ви і є товариш Бердгавер?— запитав Телегін у найстарішого, що досі ще був в арештантському одязі.
— Так, дякую красно. Я і є Жозеф Бердгавер. А ви росіянин?
Бердгавер підійшов привітатися і обняв молодого партизана, на плече йому поклав свою голову. Скаржився, а чи просто тамував почуття, зустрівши по-справжньому вільну і сильну тою волею людину? За хвилину заспокоївся, знову звернувся до партизана російською мовою:
— Нам конче треба перекинути товариша прикордонного чиновника до французьких партизанів. Йому б лише пристойні документи і надійний супровід хоч би до чехів.
— Може б, перечекав у нас? Фронти зараз дуже рухливі, наближаються. Можна й на несподіванку налетіти.
— Фронти наближаються? А партизанка... Маруся?
— То ви, папаша, і нашу Марусю знаєте? Нас двоє тут, сапери з її загону.
— Я— Марусин батько...— ледве вимовив старий комуніст, знову спираючись на надійне плече молодого, дужого партизана-росіянина.
12
До того, як розігралася та комедія в поліцейській дільниці Мадріда, капітан Горн і Лужінський були спочатку тільки інтернованими в Іспанії чужинцями. Ганс Горн, німецький військовий льотчик, мав якісь об'єктивні підстави опинитися в цій нейтральній країні. Але Станіслав Лужінський повинен був викручуватися, називаючи шляхи своєї емігрантської мандрівки в цю країну.
Льотчик Горн так виклав свої зізнання в поліції Мадріда:
— Зустрівся я з ним як з кореспондентом преси, ще перебуваючи в шпиталі. Подобався, цікавий! Тоді і запросив його до себе в готель. Але в готелі...