А Марія вже не могла перебороти втоми. Ледве добрала спросоння, як вони назвали і свої імена. Тільки повторила:
— Кость Старовойтенко, Лука Телегін. Сапери!..
І заснула.... А солдати взялися оглядати автомат.
4
Становище в піонерському таборі було катастрофічне. За якийсь час раптом перестало працювати радіо, останнє, що зв'язувало дітей з життям країни. Війна впала і на Чорноморське узбережжя. Море спочатку запалало страшними боями, потім спустіло, а згодом на ньому показалися й ворожі кораблі. Земля навколо ревла й горіла від пекельної стрілянини, бомб та виття знахабнілих ворожих літаків.
І ось на узбережжі, де містився піонертабір, з'явилися фашистські озброєні солдати. В таборі ще лишилося кілька десятків дітей.
Хлопці прокинулися від гуркоту і ляскоту військової техніки, яка сповнила подвір'я табору. Чужинська груба говірка зовсім привела хлопців до пам'яті. Живенько посхоплювалися, одяглися, але вийти не встигли — гітлерівські солдати ввірвалися в кімнату. Фашисти нишпорили по корпусах, зганяли дітей униз, до спортивного залу. Солдати добре розуміли, що це за установа і з ким вони мають справу.
Два хлопці з іншого корпусу спробували втекти від солдата, який підштовхував їх, ведучи до гурту зігнаних піонерів. Автоматною чергою гітлерівець спинив хлопців, поранивши в ноги. Тепер лежали обидва без догляду, стримано стогнучи. Офіцер під загрозою смерті заборонив подавати їм будь-яку допомогу, а тим більше медичну.
— Де ваші старші комуністи?— запитав офіцер, поставивши піонерів у залі. Для остраху він вийняв маузер з кобури, заклав руку з ним за спину і згорбившись пішов понад рядом піонерів. На рукаві френча вищирив зуби противний череп на схрещених кістках.
Що фашист думав, чекаючи відповіді на своє грізне запитання, важко сказати. Мов веретено, обкрутився на одній нозі, почувши біля себе чітку відповідь Вані Тулякова:
— Я старший!
— Ти-и? Я питаю про комуністів!
Ваня не губився під настирливим поглядом фашистського вояки. Скоса стежив за маузером у його руці, але діяв підсвідомо, можливо, виконуючи один з продуманих за ніч варіантів поведінки.
— Ми ще тільки піонери, школярі. Комуністи до Червоної Армії пішли. А,серед них я старший!
Звичайно, ніколи вже не доведеться зустріти того гітлерівського офіцера і дістати від нього правдиве зізнання: як він себе почував при цій розмові. На мить поставивши себе в аналогічне становище піонера Тулякова, офіцер не наважився навіть самого себе запевнити, що й він повівся б так зухвало перед ворогом, як цей червоний «молокосос».
Дивився на нього, міряв з голови до ніг, револьвер перекладав з руки в руку і не знаходив слів, щоб продовжити розмову на тому ж рівні зухвальства та благородної сили, на який викликала його заява піонера.
— Я його помічник! — раптом обізвався Роман з другого боку ряду.
І ще не встиг придивитися гестапівець до цього другого, кучерявого і задерикуватого усміхненого хлопця, як просто біля нього обізвалися ще два голоси разом.
— І ми теж. Це наш штаб!
То Олег і Юра Бахтадзе встигли змовитись і рішуче підтримали товаришів.
— Забрати цей... штаб! — як підколотий швайкою, крикнув офіцер. Випростався і артистичним жестом засунув маузер у кобуру.— Штаб! У них всюди штаби! Ненавиджу більшовицький штаб! Ганс! Передай їх начальникові гідроескадрильї. Скажеш, подарунок від майора Гешке, він може викинути в море цей... штаб.
Гешке презирливо скривив пику, через плече спостерігаючи, як солдати квапливо і грубо висмикали всіх чотирьох з ряду і, підштовхуючи автоматами, погнали до виходу.
Їх повели через великий парк, де стояли автомашини, кухні, зенітні кулемети. Солдати групами й поодинці поспішали кудись, перегукувалися. На чотирьох хлопчаків, що йшли в супроводі двох автоматників, ніхто не звертав ніякісінької уваги.
— Може, втечемо? — запитав Роман у Вані. І, не діставши відповіді, озирнувся на заднього конвоїра. Той щось гукнув таким замогильним хрипким голосом, що Роман тільки плечима здвигнув.
За ворітьми табору на всьому шляху стояли автомашини, сиділи на обочинах солдати. В горах перегукувалися далекі поодинокі постріли з гармат. Луна гасилася в проваллях та хащах лісових на узбережжі моря.
— Про це слід подумати всім,— аж тепер відповів Ваня і, діставши штовхана в плече, ледве не впав у придорожній кювет.
Більше ні слова не вимовив жоден з них, аж доки не вийшли на приморський шлях, доки не дійшли знову до табору автомашин на березі. В бухті на рейді колихалося близько двох десятків гідролітаків.