— Я захищаю тебе, Гамо, як мати доглядає своїх немовлят. Скоро я дам тобі завдання. Тож не сходь зі шляху.
Більше Ексмю нічого не сказав і вийшов з комори.
Розділ одинадцятий
Оповідь ченця
— Усе нове в цьому світі вже колись існувало.
— Цілком вірно. Цей великий світ обертається по колу. І давні речі повертаються.
Вони вели розмову в бібліотеці абатства Бермондсі, в оточенні багатьох старовинних манускриптів і книжок на ланцюжках; на них, здавалось, осів порох віків. Баристер вищого рангу Майлз Вавасюр і чернець Джолланд сиділи за довгим столом, на якому лежав примірник Expositio Apocalypseos,[67] написаний Прімасіусом;[68] вони обговорювали одне речення Прімасіуса, в якому той гірко скаржився на жадібність і безсердечність певних єпископів другого століття. Сторонній спостерігач міг би здивуватися, чому юрист вищого рангу зняв свій шовковий білий каптур, щоби дружньо поговорити із звичайним ченцем; але Майлз Вавасюр уже багато чув про цього Клюнійця. Джолланд був ученим мужем, який чимало років працював над коментарем до Бедової Historia Ecclesiastica Brittaniarum et maxime gentis Anglorum[69] і вважався найкращим із усіх знавців ранньої історії Англії та її Церкви. Але Вавасюр приїхав заради того, щоб перевірити віру ченця. Він поважав його за вченість і хотів побачити, як далеко простягається знання Джолланда щодо тих речей, які стосуються його Бога. Вавасюр, як і його брати по вірі, не мав ані віри, ані довіри до того, що шанували звичайні люди. Утім, баристер був людиною вченою, та ще й допитливою; до того ж, він був юристом і мав невичерпну жадобу до дискусій і полеміки. Людиною він був імпульсивною та схильною до сперечань, яка ще й полюбляла чвари. В нього був великий ніс та широкий рот — його риси начебто намагалися викрити його природу. До Бермондсі він прибув, щоб дізнатися більше про певні чудесні події, пов'язані з історією абатства Глестонбері, але розмова перейшла на інші теми. Як зазначив чернець, схоже, мирські події пробивалися навіть сюди, за монастирські мури.
Джолланд нещодавно почув про дивовижний випадок у сусідньому Саутворку. Іоанну Ірландську, віком в один місяць од народження, залишили (поки вона спала у своїй колисці) у крамниці, що її батьки орендували, аби продавати взуття, яке вони кроїли та шили; за годину перед вечернею ця пара вирішила прогулятися центральною вулицею, що веде до містка, але зробили помилку, залишивши вхідні двері до крамниці трохи відчиненими. З вулиці до крамниці забіг кабан і, незважаючи на те, що дитя було міцно сповите, «смертельно покусав немовля у правий бік голови», як зазначив Джолланд. Повернувшись додому, нажахана мати схопила дитину, але на цьому світі останню вдалося затримати лише до півночі. Більше ченцю нічого відомо не було, але цей випадок знову розпалив його цікавість у питанні про значення долі в людських справах. Чи було вирішено наперед, що кабан з'їсть немовля? Чи впливає хід зірок на тварин?
— Можна сказати, що навіть ішли б Венера з'єдналася з Юпітером, однаково було б неможливо попередити злочинний намір Марса стосовно кабана. Коли небеса почали обертатися, немовля підпало під поганий вплив Сатурна, який і постановив, що дитина має бути знищена. Чи так, принаймні, доводять.
— Усе це — казочки для дітлахів, — баристер, здається, був роздратований тим, що вчена людина може балакати про такі дурниці. — Ви — наче ті чаклуни, які бачать майбутнє в мисці води, чи на яскравому лезі меча, чи у лопатці віслюка.
— Я казав це не так серйозно, як вам, мабуть, здалося, пане суддя. Я просто припускаю. Але є люди, які вірять, що все вирішено і визначено наперед, навіть кількість душ, які мають спіткати блаженство.
Вавасюр раптом склав долоні, наче для молитви, і процитував благочестиву заяву упереджених людей, якими керував Ексмю.
— Я над цим світом. У цьому світі мене немає.
— Звідки ви знаєте цей спів?
Баристер розсміявся, щоб приховати своє збентеження.
— Це нічого не означає. Почув десь під час розгляду судової справи. Але ось що скажіть мені, Джолланде. Як можна визначити різницю між провидінням і долею?
— Провидіння — це управління всією несталою природою, якою вона є у задумі Господа. Доля — це те, як цей план виконується стосовно мінливих речей у часі. Ми збираємося в паломництво до Кентербері. Я можу знати, що кінець нашої подорожі — у Кентербері, але не обов'язково знатиму про міріади пригод, які чекають на мене на цьому шляху.
— Але це ж не можна сказати про Бога, чи не так? Чи Богові не відомий цей шлях достеменно? Чи не сказано, що Бог спричиняє гріх і через Його волю людина стає грішною? Оскільки людина, що грішить, підкорює свою волю волі Господа. Якщо ця людина відчуває ненависть до свого гріха, їй просто треба пригадати, що першопричиною гріха є Бог. Чи це не так?
— Дехто дійшов такого висновку, саме так, але ця логіка невірна. Якщо все вирішено заздалегідь, то який сенс у тому, щоб обирати один шлях, а не інший?
— Ви знаєте, що Генріх Болінґброк прибув до Англії з шістдесятьма послідовниками?
— А мені що до цього?
— Він хоче вбити Річарда й забрати собі корону. Чи це неминуче? Чи Бог заздалегідь вирішив це?
— Так, вирішив, але водночас — ні.
— А поки ми чекаємо на Його вирок, країна вмивається кров'ю. Це так? Я просто питаю.
Чернець помітив нетерплячку баристера й сприйняв в як ознаку грубого серця; він усвідомив, що і його власна ніяковість була формою нечистого сумління. Він із радістю ще підсилив би її, якби це могло приборкати Вавасюрову гординю.
— Є в мене дуже вчена праця св. Ієроніма, а саме його De situ et nominibus,[70] яка належним чином викладає це питання. Дозвольте мені відкрити її, — він відімкнув ланцюжок, яким книжку було прикуто до полиці в нього над головою, а потім, іншим ключем, відчинив пряжку на палітурці. Це і справді був багатий фоліант, оздоблений великими кольоровими літерами на початку кожної сторінки, по яких літали птахи й бігали мавпочки. Джолланд доторкнувся до веленевого паперу. — На одну сторінку йде шкіра з однієї вівці. Отже, перед нами багато отар, — він дуже обережно перегортав сторінки, так, щоб жодна не розірвалася. — В одному місці Ієронім стверджує: все, що відбувається, невідворотне, бо наша доля визначається ще до нашого народження. А тепер дозвольте мені щось вам прочитати… Ага, ось воно, — і він почав цитувати, перекладаючи текст із латини: — Позаяк дехто каже: якщо Господь усе бачить наперед — оскільки цілковито неможливо обдурити Господа, — то все має відбуватися саме так, навіть якщо люди присяглися, що такого не трапиться. Жодна думка, жоден учинок не може виходити за межі того, що вирішило провидіння Інакше треба було 6 визнати, що Господові не все достеменно відомо, але приписувати Богові таку помилковість було б невірно, і непристойно, і взагалі — це б означало люте прокляття. Щодо цього можна сказати ще багато.
Вавасюр тривожно крутнувся в кріслі.
— На одній могилі у нефі собору Св. Павла лежить камінь. На ньому викарбуваний такий напис «Тепер мені відомо більше, ніж наймудрішим серед вас». Чи це неправда?
— Можете бути впевнені, — чернець був усе ще заглиблений у книгу. — Ось тут викладено думку вченого мужа. Ми не маємо на увазі, що все відбувається саме тому, що так було вирішено заздалегідь; але все, що таки відбувається, відбувається тому, що так і справді було вирішено заздалегідь. Ці тонкощі гідні великого писаря, чи не так?
Баристер, звичний до юридичних софізмів Вестмінстер-Холу, схвально відреагував на це спостереження.
— Якщо світ складається зі слів, тоді чим більше ти ерудований, тим краще. — В Ієроніма є ще одне роз'яснення. Якби людина мала сісти за тим столом на козлах, то як гадаєте, вона 6 справді сиділа?
— Так, звичайно.
— Тут вступають у дію два типи, чи форми, неминучості. Перша — для нього — це неминучість сидіння. Друга — для вас — це неминучість вірного бачення.
70
Мається на увазі його робота