Запрошую до столу, — із цими словами баристер провів гостя до великої зали; на помості, під балдахіном, стояв великий стіл, а на двох його протилежних кінцях — по стільцю Одну стіну зали займав темно-каштановий буфет, геть увесь посуд в якому було підсвічено факелами та свічками. На протилежній стіні зали розташувався дубовий комод, на якому лежали папери; над ним висів гобелен, який зображав історію короля кохання.[86] За наказом Вавасюра до зали увійшов слуга чемно поклонився, після чого почав подавати м'ясні страви. Вечеря скоро добігла кінця, і після тосту за фістулу Ґантер побіжно зазначив, що, завітавши до церкви Гроба Господнього, побачив там тіло якогось Гамо Фулберда. Вавасюр відповів, шо був здивований тим, як така молода людина могла плекати таку ненависть до Божої церкви. Лікар уголос поцікавився, чи не знайдуть іще якихось єретиків внаслідок смерті Гамо. Вони скажені, наче дикі вепри, відповів на це баристер, і Господь віддасть їм таку шану, на яку вони заслуговують. Отже, є й інші? Гантер помітив, як на хвильку напружилось обличчя баристера, коли він заявив, що стосовно цієї справи йому нічого не відомо.
— Але дехто, Майлзе, говорить про таємну змову. Змову, в якій беруть участь невідомі люди.
— Тоді я знаю, як звуть їхнього вождя, — очі баристера із кожним словом усе більше округлювалися. — Напевно, звати його Джон Зруйнуй Усе.
— Мене дуже сильно здивувало… — продовжував лікар, не зводячи очей із господаря, який сидів на протилежному кінці блискучого дубового столу, — …мене здивувало, що за всіма цими негараздами і потрясіннями може стояти знак п'ятьох.
— Хто вам таке сказав? — пролунало швидке і підозріле питання.
— На вашому обличчі я бачу здивування, сер.
— Здивування стосується лише цих жахливих, мерзенних вчинків. Що ви там казали про п'ятьох?
— До мене дійшли чутки.
— У старих книжках це символ стародавньої церкви. Але зараз, у нові часи…
— Він не має значення?
— Ніякого.
Тему розмови змінили; чоловіки обговорили поганий урожай і ціну на хліб, новий закон, що зумовлював довжину взуття, нещодавнє народження дитини з оком посеред лоба, — аж доки розмова знову повернула до нещастя короля.
Вавасюр на хвилинку вийшов, аби завітати до відхожого місця надворі, і Ґантер вирішив скористатися можливістю й розглянути комод. Баристер залишив там — чи то через поспіх, чи то випадково — два пергаменти, обидва з яких мали відношення до судової справи у Вестмінстері; Ґантеру вдалося прочитати речення «In cuius rei testimonium presentibus sigillum meum apposui», але все інше було незрозуміле. Втім, скоро він помітив кілька слів, які було нашкрябано чорнилом на зворотному боці одного з документів. Вони складались у перелік чи таблицю, бо їх було написано у стовпчик:
«Oratorium. St J.
Powles.
St Sep.
St M Le Q.
Giles»
Каплицю на вулиці Сент-Джон-стрит спалили. Так само як і церкву Гроба Господнього. У соборі Св. Павла сталося вбивство. Так, може, така сама ж доля спіткає й церкву Сент-Майкл-ле-Керн? А ще якийсь Джайлз. А чи може це бути церква Сент-Джайлз-ін-зе-Філдз?
Томас Ґантер уже давно сидів на своєму місці, коли баристер повернувся. їм подали ще вина, та скоро вони попрощалися, саме перед вечірнім дзвоном. Баристер вибачився перед гостем за те, що в нього ще багато справ.
Виходячи надвір, лікар почув, як Вавасюр віддав наказ подати йому коня.
Тепер Ґантеру було відомо, що господар набагато краще обізнаний у нещодавніх подіях, аніж бажав визнати. Він мав перелік церков. Висновки були очевидні: Вавасюр — лицемір, він просто прикидався порядною людиною. І, до речі, куди це він зібрався після вечірнього дзвону? Томас Ґантер вирішив простежити за ним верхи.
Під покровом ночі й темряви, пірнаючи під вивіски, тримаючись поближче до краю дороги, тихенько нашіптуючи щось на вухо коню, щоб спрямувати його куди треба, він мчав уперед, не спускаючи очей із Вавасюра. Баристер був шанов ною людиною, і варта не буде затримувати чи допитувати його; щодо Ґантера, то він був відомим аптекарем і, мабуть, мчить якраз до пацієнта, а тому його теж пропустять, не чинячи ніяких перешкод. Вавасюр мчав на південний захід уздовж вулиць Феттерлейн і Фліт-стрит, потім спустився по Еддл-хілл, уздовж якої стояли порожні будки брамників; у темряві вони здавалися великими й моторошними будівлями.
Ґантер зупинився на розі Еддл-хілл і Беркліз-інн, спішився і прив'язав коня до стареньких воріт збоку від господарчого двору; він бачив, як Вавасюр під'їхав до круглої вежі на північ од Байнард-Касл. Ґантер сховався за руїнами старих задніх дверей, якраз коли Вавасюр постукав у двері кам'яної вежі та його впустили всередину.
Через кілька секунд Ґантер помітив, що до нього наближаються дві чаші зі смолою, насаджені на спеціальні жердини зі списами на верхівках. До дверей підійшла людина, обличчя якої ховалося під каптуром, але Ґантер, завдяки світлу смолоскипів, чітко розгледів сера Джеффрі де Каліса. Потім із темряви з'явився портшез, який тягли два коня, і лікар розпізнав Вільяма Свіндербі, каноніка собору Св. Павла, коли тому допомагали зійти на бруківку. За ним ішов помічник шерифа. Ось це було справжнє диво, таке диво, всім дивам диво. Чому найважливіші особи в місті приїхали сюди, та ще й уночі? Що там Бого казав про тих, хто ховається, і тих, хто ходить стежками зла? «Вони вправні у дивних ремеслах, — сказав він Томасу. — Світ ось-ось розколеться».
Ґантер схаменувся: він зрозумів, що витріщається на круглу вежу. Він знав, що вежа та стародавня; у світлі смолоскипів він бачив брили грубого каменю у вапняному розчині біля фундаменту. Якщо Брут заснував Лондон після падіння Трої, як то вважали всі історики, чи не могло це бути символом Нової Трої, яка просочувалась у сьогодення зі своєю власною лиховісною історією? Дивлячись на вежу, лікар відчув, як на нього лине її сила та цілеспрямованість; доля її вже закінчилась, і тепер вона продовжувала існувати в часі через свою неприборкану волю. Тому і приваблювала таємничих людей на кшталт Майлза Вавасюра чи Джеффрі де Каліса. Гнилий горішок — мертвий горішок. Неплодюче зерно — то мертве зерно. А це був мертвий камінь. Хай там які темні справи коїлися за його стіна/Ми, він нікому не скаже про їх суть.
Ґантер усе стояв у своєму таємному спостережному пункті, аж доки минула година. Першим із вежі вийшов помічник шерифа і сів у портшез у світлі численних смолоскипів. За ним з явився Джеффрі де Каліс у супроводі чоловіка, якого Томас не впізнав. Потім настала черга Майлза Вавасюра — він розвернувся і став чекати біля великих дерев'яних дверей; коли йому підведуть коня. Лікар відчув, що Майлз очікує на щось добре, і на коня він заскочив легко. Тож Ґантер тихесенько відв'язав свого коня і вирішив поїхати за баристером. Вавасюр поїхав по Еддл-хілл, а коли повернув на схід, на вулицю Картер-лейн, то лікар усвідомив, що той не має наміру повергатися додому. Міські ворота було зачинено, але він, здається, прямував до Олдерсгейту; на вулицях було тихо, і Томас намагався тримати якомога більшу дистанцію. Він навіть подумав про те, що варто була б обгорнути ганчірками копита коня, але просто зосередився на тому, щоб оминати кругляки й погано закріплені дикі камені. Він підвів очі на всесвітнє світло, яке вказувало йому дорогу; побачив зірки у найвищій небесній сфері, і їхня яскравість заспокоїла його: хоч десь існує порядок, який не піддається занепаду.
Вавасюр їхав по вулиці Сент-Мартін до воріт; вони» звичайно ж, були зачинені, а проїзд до них перекрито ланцюгами, які протягнули через дорогу. Тому він повернув на схід, по вулиці Сент-Енн-лейн, а потім на північ, на Ноубл-стриг, на розі якої, наскільки Ґантеру вдалося розгледіти, кусок стіни проходив реконструкцію. Робітники прибирали драбини риштування кожного вечора, боячись злодіїв, і завдяки цьому в споруді з'явився пролом, чи дірка. Вавасюр заспокоїв свого коня, щось прошепотівши йому на вухо, а потім несподівано примусив його стрибнути за межі стін. Ґантер тихенько вигукнув мисливський клич — «Ату його!» — і поспішив слідом. Він промайнув стіну, якраз коли баристер прямував через Літтл Брітн, тобто Маленьку Британію, до Смітфілду.