Майлз Вавасюр відправив Мартіна за двома найважливішими свідками. Посильний при суді району Фаррінгтон-Візаут та наглядач за парафіями Західного Смітфілда вже чекали на законника біля колони, призначеної для свідків, яку називали «дерево правди». Він зняв свою шапочку та привітав їх.
— У нас є лист, — сказав Мартіну посильний. — Його знайшли в домі купця.
— Дуже добре. Пан Майлз дуже зрадіє цьому, — він озирнувся і побачив, що Дженкіна вже привели до бар'єра. — Треба бігти щодуху, — наказав він. — Справа починається.
Дженкіна відправили до Ньюгейта. Юнак мав такий вигляд, ніби у нього була «тюремна лихоманка»,[95] він дуже смердів, і тому Вавасюр тримав біля носа напаханий шматочок тканини. Підлога Вестмінстер-хола була вкрита очеретом, що містив ароматні трави, для того щоб усунути запах в'язнів, але ніщо не могло приховати смороду лондонських в'язниць. Усі судді мали з собою клубок тканини, змоченої в анісі та ромашці, а перед початком роботи вони випивали поссет[96] зі свинячих ніжок та ячмінний відвар, щоб уникнути інфекції. Коли Мартін із двома свідками підійшов, суддя вже наказував зробити офіційне оголошення: якщо хтось мав підстави підозрювати вищевказаного Дженкіна, він мав прийти наступного дня.
Для показань виклкали наглядача за парафіями Західного Смітфілда, який допитував Анну. Він назвав ув'язненого карним злочинцем, у загальних рисах описав обставини розкриття злочину та доповів про обвинувачення, які Анна висуває Дженкіну. Потім, згідно зі звичаєм, його попросили безпосередньо звернутися до ув'язненого, для підтвердження того, що він висунув обвинувачення не по злобі.
— Я добре тебе знаю, — сказав він Дженкіну. — Ти пограбував чоловіка на ім'я Блейз Уайт на Лонг-лейн. Ти побив його. Ти відібрав у нього коня та гаманець, — він подивився на Майлза Вавасюра; баристер зробив знак продовжувати. — Ти свиня, що ліпше буде купатись у багнюці, аніж у квітах. Я зібрав трьох добрих людей із нашого району, які засвідчать, що ти ходиш тихо, приносиш лихо, десь вештаєшся до ночі, не дивишся у вічі і взагалі — тварюка, дикий звір, покидьок…
— Тримайте язика за зубами, — суддя вже стомився від палкої промови наглядача. — Чоловіче, у ваших словах немає ані сенсу, ані змісту. Нехай баристер зачитає звинувачення у вбивстві, — Мартін передав Майлзу Вавасюру необхідні папери для цієї процедури; позови було підтверджено, так що процес можна було продовжувати. Адвокат одразу ж узявся за отруєння. Він у деталях розповів про всі обставини, а також, як і належить приставам, копіював жести й вирази облич убивці та вбитого.
— Noctanter, — повторив він. Це трапилось уночі. Він цього не знав достеменно, але знав, що присяжні з особливою підозрою ставляться до злочинів, скоєних під покровом ночі. — У моєму розпорядженні є лист, що знайшли у нещасливому домі купця. Він адресований бідолашній засмученій дружині. У цьому листі, — він показав його суду, — у цьому листі Дженкін зізнається у своєму жахливому злочині та у палкій любові до вищезгаданої Анни.
— Що це за лист? Хто його написав? — суддя отримав виняткове задоволення, перебивши його. — Розкажи мені простими словами. Денне світло можна побачити й крізь маленьку дірочку.
Тоді Майлз Вавасюр прочитав уголос любовного листа, який насправді підробила Анна, коли стомилася від свого молодого коханця. Він закінчив читання пишномовним виразом:
— Написано з неспокійним серцем у Лондоні, в четвертий день липня.
— Я дуже вражений, — суддя вирішив утрутитися ще раз. — Чи є якісь докази, що це написав саме ув'язнений Дженкін?
— Ваша честь, я припускаю, що це його робота.
— Припускаєте? Це тільки теорія. Платон мені друг, сер Майлз, але істина дорожча. Причина такого припущення?
Мартін дуже уважно слідкував за цією розмовою, але його увагу відвернув низький чоловік, одягнений як лікар, що увійшов до суду та пильно дивився на Майлза Вавасюра. Суддя не виправдав надій Майлза.
— Ви так і будете підпирати стіну та виставляти все у вигідному для себе світлі? Розв'яжіть ув'язненого, та нехай він вийде вперед.
Дженкіна підвели до широкого столу, вкритого зеленою тканиною, на якому лежали томи та рукописи. Стіл відділяв високе крісло судді від Місця адвоката. Дженкін ледь тримався на ногах, і помічник шерифа, що привів його з в'язниці, попросив дозволити йому сісти, але суддя відмовив у проханні й почав пихато розпитувати Дженкіна. Ув'язнений заперечував усе. Він назвав себе «нещасним хлопцем» і поскаржився на те, що у Ньюгейті страшенно страждав од недоїдання та браку ліків. Більш того, до цієї самої миті ніхто не пояснив йому, які звинувачення висуваються проти нього.
— Так ти жалієшся, чи що? — суддя був непохитний- У тебе на обличчі написано, що тобі не солодко. Але веселіше, юначе. Правда вийде. Все буде добре, з Божою допомогою, — і тут він несподівано відклав справу на наступний день під приводом inquisicio capta.[97] Він полюбляв несподіванки у своєму суді, що був незвичайною сумішшю порядку та безладдя, суворості й обов'язкових правил процесу та несподіваних тирад і дискусій, видовища й яскравості, смороду і хвороби.
Мартін уже хотів супроводити баристера із залу суду, коли Майлза зупинив низенький чоловік у халаті лікаря.
— Як життя, пане?
— Не часто побачиш лікаря у домі закону, майстере Ґантер. Що вам тут потрібно?
— Потрібні мені ви. Можна? — Він узяв адвоката за руку, і вони пішли у напрямку колони, відомої як «дерево правди». — Зараз неспокійні часи, пане Майлз.
— Так. Світ перевернеться. Генріх буде королем, — тільки вчора Генріх Болінґброк попросив комісію розглянути «справу з припинення повноважень короля Річарда та вибору герцога Ланкастерського замість нього, а також як це належить зробити», — Майлз знав: те, що у комісії засідали кілька членів Dominus, — не випадково.
— Ви добре знаєте світ, пане Майлз? Я його надивився. — І що ви бачили?
— Я бачив, як улаштований світ. Але думаю, ці питання близькі.
— Які ще питання?
— Вони відомі лише вам та іншим таємним людям.
— Чи ви поділитесь зі мною своїми думками, лікарю? — В адвоката уривався терпець. — Я у плутанині.
— Ні, пане Майлз, я думаю, що ви у лабіринті. Але зробили ви його власноруч, — Томас Ґантер швидко витер рота рукою. — Хто, як не Вільям Свіндербі, увійшов до круглої вежі? Хто, як не Джеффрі де Каліс та олдермен? Хто, як не помічник шерифа Лондона? Хто, як не ви, Майлз Вавасюр? Я ішов за вами тієї ночі Я бачив усе.