— Дозвольте запитати, чи пані Йонкер…
— Пані Йонкер теж не пуританка і знає життя. Їй також відомо, що деяким мужчинам мого віку подібна зміна партнерок потрібна задля здоров'я… Ви примусили мене говорити про вельми інтимні речі, сподіваюся, тепер ви вдоволені…
І він промовисто зиркнув на двері, натякаючи, що вважає аудієнцію закінченою.
Та Мегре удав, що не розуміє цього натяку, і знову повів атаку.
— До речі, ви тут щойно згадували про прізвища, адреси й телефони, — спокійно мовив він тихим голосом.
— Сподіваюся, ви не будете їх у мене вимагати. Можливо, ці особи і не бездоганні в своєму особистому житті; та це не справа поліції. Я не пробачив би собі, коли б через мене з ними сталися якісь неприємності…
— Ви також сказали, що мало буваєте серед людей ¦ і не належите до тих, хто швендяє по нічних кабаре. Як же вам удається вербувати собі цих партнерок?
Знову мовчанка. Знову вагання.
— Невже вам треба пояснювати, як це робиться? — нарешті видихнув він.
— Певна річ, відомо, що в нашій країні існують бандури та бандурші, але я також знаю, що звідництво карається законом.
— Отже, їхні клієнти теж порушують закон?
— Певним чином їх можна було б звинуватити у спільництві, та загалом…
— Загалом клієнтів ніхто не чіпає — ви це хотіли-сказати? В такому разі, пане Мегре, я не маю чого додати до того, що ви вже чули…
— У мене є до вас прохання.
— Прохання? Чи не криється за цим щось інше? Тепер їхні стосунки вже скидалися на відкриту війну.
— Ні, коли самого прохання буде замало, мені, либонь, доведеться вдатися по допомогу судових органів.
— Гаразд, про що ви просите?
— Я хотів би оглянути ваш будинок.
— Здається, є відповідніший термін — вчинити трус.
— Ви забуваєте, що я поки що виходив із тієї гіпотези, ніби ви — потенційна жертва…
— Ви маєте намір мене боронити?
— Можливо.
— Гаразд… Ходімо за мною…
Тепер він уже не пропонував Мегре сигару чи шотландського віскі. Йонкер нараз став великим буржуа, ба навіть великим сеньйором.
— У цій кімнаті я перебуваю більшу частину дня. Сподіваюся, ви її вже оглянули. Чи, може, накажете відчинити шухляди?
— Ні, не треба.
— Тож майте на увазі, що в правій лежить автоматичний пістолет «люгер». Він у мене з війни. — Голландець вийняв пістолет і вів далі: — Він заряджений. У мене в спальні є ще один, браунінг, також заряджений, я вам його покажу пізніше…
А оце салон. Хоч ви й прийшли не заради того, щоб помилуватися картинами, все одно раджу глянути сюди… Це один з найкращих шедеврів Гогена. По моїй смерті це полотно перейде до Амстердамського музею.
А це… Ви хоч трохи знаєтеся на килимах? Гаразд, ходімо далі. Ми в їдальні… Ліворуч від каміна остання праця Сезанна…
Оті двері ведуть до невеличкої кімнати, котру я звелів оформити якнайзатишніше, в найніжніших барвах… Це малий салон моєї дружини.
Буфетна… Карл зараз чистить срібний посуд. Його робили англійські майстри, сімнадцяте сторіччя… Він має лише один недолік — надто важкий.
Кухня під нами. Там зараз куховарка. Ви, може, хочете познайомитися?..
У тій демонстрації багатства, хотів він того чи ні, було щось глибоко образливе.
— Тоді ходімо нагору. Сходи, ці привезено із старого замка біля Утрехта… Ліворуч мої покої… — Він відчиняв і зачиняв двері, немов агент з розпродажу нерухомого майна, що показує віллу покупцеві. — Ось вам ще один кабінет, подібний до того, який ви бачили внизу. Я люблю книги, і вони мені дуже потрібні… В тих шухлядках ліворуч міститься історія кількох тисяч картин з послідовним переліком усіх їхніх власників. І, певна річ, з цінами при кожному розпродажі. Моя спальня. В шухляді нічної тумбочки — я вже казав — автоматичний браунінг… Примітивний, шість тридцять п'ять — у разі нападу нікуди не годиться…
Усі стіни, навіть уздовж сходів, були майже поспіль завішані картинами, та найкоштовніші містилися не в салоні, а в спальні голландця. Вона була оздоблена в старому стилі на англійський лад, з глибокими шкіряними кріслами.
— Моя ванна. А тепер перейдімо на ту половину, тільки спочатку дозвольте впевнитися, що моя дружина встигла одягтися…
Він постукав, відхилив двері й ступив кілька кроків усередину.
— Можете зайти! її будуар. Я придбав оці два Фрагонарові полотна спеціально для неї. Ті два крісла належали самій мадам Помпадур. Коли б ви, пане Мегре, завітали до мене не як поліцай, а як шанувальник мистецтва, я залюбки розповів би вам історію кожної речі. Спальня. Вся оббита рожевим шовком. Її ванна.