— Бен каже, що після наших кпинів вона заповзялася довести, що чогось варта. Ми думаємо, вона тут працювала над справою, та в цьому разі нікому з команди про це не говорила.
Докторка Айлс подивилася на обличчя Єви Кассовіц. На незмигні очі. Руками в рукавичках відвела вбік жорстке від крові пасмо волосся, відкриваючи рану на голові, але тріщин чи перелому намацати не змогла. Удар, який розірвав шкіру, здавався не досить серйозним, щоб стати причиною смерті. Далі вона зосередилася на тулубі. Обережно підняла светр, відкриваючи грудну клітку, й побачила скривавлений бюстгальтер. Одразу під грудиною була колота рана. Кров уже засохла, краї рани закривала заморожена кірка.
— О котрій її знайшли?
— Близько десятої. Дворецький ще виносив сміття раніше, десь о шостій, але її не бачив.
— Він двічі за вечір виносив сміття?
— У домі була звана вечеря на п’ятьох. Чимало куховаріння, чимало сміття.
— Отже, час смерті в нас між шостою та десятою вечора.
— Саме так.
— Коли хлопець детектива Кассовіц бачив її живою востаннє?
— Близько третьої пополудні. Перед своєю зміною.
— Тож він має алібі.
— Так. Напарник увесь вечір був із ним. — Тріпп помовчав. — Будете вимірювати температуру тіла? Бо температуру повітря ми вже виміряли, як вона вам потрібна. Мінус одинадцять.
Мора глянула на важкий одяг покійної.
— Ректальну температуру я тут не вимірюватиму, не хочу роздягати її в темряві. Ваш свідок уже звузив потенційний час смерті. Припустимо, що він визначив його точно.
Детектив пробурчав:
— Певно, з точністю чи не до секунди. Бачили б ви того дворецького, того Джеремі. Тепер я знаю, що таке педант.
Темряву прорізало світло. Докторка Айлс роззирнулася й побачила силует, що наближався до них, обводячи ліхтариком подвір’я.
— Привіт, док, — мовила Джейн. — Не знала, що ви вже тут.
— Щойно приїхала, — відповіла Мора, підводячись. У темряві обличчя Ріццолі не було видно, лише пухнастий ореол волосся. — Не чекала вас тут побачити. Мені телефонував Кроу.
— Мені так само.
— Де він?
— Всередині, опитує хазяїна будинку.
Тріпп пирхнув.
— Ну авжеж. Там же тепло. Це я мушу тут зад собі відморожувати.
— Нічого собі, Тріппе, — зауважила Джейн. — Здається, ти любиш Кроу не менше за мене.
— О так, дуже милий хлопець. Не дивно, що його колишній напарник рано вийшов на пенсію. — Він видихнув, пара з вуст спіраллю полетіла в темряву. — Думаю, треба влаштувати йому ротацію по відділенню, поділитися болем. Хай усі по черзі терплять цього красунчика.
— Повір, я вже витерпіла від нього більше, ніж мала б, — сказала Джейн. Вона глянула на Єву Кассовіц, і голос її став м’якшим. — Він повівся з нею як мудило. То ж Кроу придумав, так? З тим відром на столі?
— Так, — визнав Тріпп. — Але ми всі по-своєму відповідальні. Може, її б тут не було, якби…
Він зітхнув.
— Твоя правда, ми всі повелись як мудаки.
— Ви сказали, що вона прийшла сюди у справі, — нагадала Мора. — Була якась зачіпка?
— О’Доннел, — відповіла Джейн. — Вона сьогодні тут вечеряла.
— Кассовіц була в неї на хвості?
— Ми трохи говорили про стеження — тільки як варіант. Вона не казала, що збирається це втілити.
— О’Доннел була тут, у цьому домі?
— Вона й досі тут, на опитуванні. — Погляд Джейн повернувся до тіла. — Я сказала б, що відданий прихильник О’Доннел щойно лишив їй чергове приношення.
— Думаєте, це той же злочинець?
— Не думаю, знаю.
— Очі скалічені, але розчленування немає. Немає ритуальних символів, як у Східному Бостоні.
Джейн зиркнула на Тріппа.
— Ти їй не показав?
— Та збирався.
— Про що ви? — спитала докторка Айлс.
Джейн підняла ліхтарик, посвітила на задні двері маєтку. Від побаченого Морі сипнуло холодом за спиною. На дверях були намальовані три перевернуті хрести. А під ними, червоною крейдою, одне пильне око.
— Я сказала б, що це робота нашого хлопчини, — мовила Ріццолі.
— Це може бути імітатор. Багато хто бачив ці символи в спальні Лорі-Енн Такер. Та й копи балакають.
— Якщо вас треба переконувати…
Джейн перемістила промінь у низ дверей. На єдиній гранітній сходинці, що вела до будинку, лежав невеликий згорток у тканині.
— Досить було відгорнути край і зазирнути всередину, — сказала вона. — Гадаю, ми знайшли ліву кисть Лорі-Енн Такер.
У дворі раптом здійнявся вітер, підняв хвилю снігу, яка колола очі, заморожувала щоки. Зашурхотіло мертве листя, альтанка над ними зарипіла й здригнулася.
— Ви не думали про те, що сьогоднішнє вбивство не має нічого спільного з Джойс О’Доннел? — м’яко припустила Мора.
— Авжеж має. Кассовіц стежить за О’Доннел до цього місця. Вбивця бачить її та обирає собі за чергову жертву. Все зводиться до О’Доннел.
— Або ж він міг побачити Кассовіц на Святвечір, вона ж була на місці злочину. Він міг стежити за домом Лорі-Енн Такер.
— Тобто тішився піднятим галасом? — спитав Тріпп.
— Так. Насолоджувався тим, що весь той гамір, усі ці копи — це через нього. Через те, що він зробив. Це дає відчуття сили.
— Тож він стежив за Кассовіц, — продовжив Тріпп, — бо тієї ночі звернув на неї увагу? От же ж, зовсім інший відтінок.
Ріццолі глянула на Мору.
— Це означає, що він міг стежити й за нами. Має вже знати наші обличчя.
Докторка Айлс нахилилася, знову накрила тіло пластиком. Незграбно зняла занімілими руками латексні рукавички, вдягнула вовняні.
— Я зовсім замерзла, більше нічого тут зробити не можу. Її треба доправити до моргу. А мені треба відігріти руки.
— Ви вже викликали перевізників?
— Вони їдуть. Якщо ви не заперечуєте, я зачекаю в себе в машині. Хочу забратися геть з цього вітру.
— Гадаю, нам усім варто звідси забратися, — зауважив Тріпп.
Вони знову пройшли бічним подвір’ям, вийшли за ковану хвіртку, під жовтушне світло гасового ліхтаря. По той бік вулиці в мигтінні вогнів патрульних автомобілів виднілися силуети гурту копів. Серед них стояв Деніел, вивищуючись над іншими, сховавши руки в кишенях пальта.
— Можете зачекати з нами в будинку, — запропонувала Джейн.
— Ні, — відмовилася Мора, не зводячи очей з Деніела. — Посиджу в машині.
Ріццолі трохи помовчала. Вона теж помітила отця Брофі й, певно, могла здогадатися, чому докторка Айлс не хоче йти всередину.
— Як хочете зігрітися, док, — мовила Джейн, — тут ви тепла не знайдете. Але то вам вирішувати.
Вона поплескала Тріппа по плечі.
— Ходімо до будинку. Подивимося, як там наш красунчик.
Детективи піднялися сходинками до маєтку.
Мора затрималася на тротуарі, дивлячись на Деніела. Він, здається, і не помічав її, стояв в оточенні копів, і було якось незручно. Утім, чого тут насправді соромитися? Вона приїхала працювати, він так само. Коли двоє знайомих вітаються в такій ситуації — це надзвичайно природно.
Вона перейшла дорогу й рушила до кола поліціянтів. Тільки тоді Деніел її побачив. Так само як інші чоловіки — усі замовкли, поки вона підходила. Хоча Мора працювала з поліціянтами щодня, бачила їх на кожному місці злочину, їй ніколи не було повністю комфортно з ними, і це було взаємно. Вона здогадувалася, що вони про неї думають. Холодна докторка Айлс, з такою не порегочеш. А може, вони її боялися, може, статус докторки медичних наук поряд з іменем відгороджував її від них, робив недоступною.
«А може, річ у мені. Можливо, вони мене бояться».
— Фургон з моргу приїде з хвилини на хвилину, — почала вона по-діловому. — Якщо зможете, розчистіть для них місце на вулиці.
— Авжеж, док, — сказав один із копів і кахикнув.
Знову запала мовчанка, поліціянти дивились у всіх можливих напрямках, тільки б не на неї, човгали по асфальту ногами.
— Що ж, дякую, — мовила Мора. — Я буду у своєму авто.
Вона й не глянула на Деніела, просто розвернулася й пішла геть.
— Моро?