— Ось тому тобі й треба триматися від неї подалі. Ви можете повбивати одна одну.
Джейн зітхнула, затулила обличчя рукою.
— Що я мамі скажу?
— Нічого. — Фрост завів двигун, від’їхав від тротуару. — Їхній шлюб — не твоя справа.
— Я ж маю повернутися додому, дивитись їй в очі. Бачити її біль. Це моя справа.
— То будь хорошою дочкою, підстав їй плече, дай виплакатися. Бо саме це їй потрібно.
«Що я скажу мамі?»
Джейн під’їхала до будинку, трохи посиділа в машині, страшачись того, що мало бути далі. Може, не варто їй розповідати про те, що сьогодні сталося. Анджела й без того знала про тата та міс Ретривер. Для чого тицяти це їй під ніс? Принижувати її ще більше?
«Бо на маминому місці я воліла б про це почути. Не хотіла б, щоб дочка мала від мене такі таємниці, хай які вони болісні».
Джейн вийшла з автівки, міркуючи над тим, що сказати, і знаючи, що, хай що вона вирішить, вечір буде жахливий і жодні її слова чи вчинки не применшать болю матері. Фрост сказав: «Будь хорошою дочкою, підстав їй плече». Гаразд, на це вона спроможна.
Піднялася на другий поверх, важко ступаючи й мовчки проклинаючи міс Сенді Гаффінгтон, яка зіпсувала їм усім життя. «О, я за тобою стежитиму. Тільки дорогу на червоне перейди, хвойдо, і я прийду. Прострочені квитки на парковку? Тобі буде непереливки. Мама не може дати здачі, а я, чорт забирай, можу». Ріццолі встромила ключ у двері й затрималася, почувши всередині материн голос. Звук її сміху.
«Мама?»
Джейн штовхнула двері й відчула аромат кориці та ванілі. Почула інший сміх, бентежно знайомий. Чоловічий. Вона ввійшла до кухні й витріщилася на колишнього детектива Вінса Корсака, який сидів за столом із чашкою кави. Перед ним стояла велетенська тарілка з печивом.
— Привіт! — сказав він, піднісши руку з чашкою на знак привітання.
Маленька Реджина, яка сиділа поряд з ним у люльці, теж піднесла крихітну ручку, немовби наслідуючи його.
— Ем… Що ти тут робиш?
— Джейні! — насварилася Анджела, виймаючи з духовки деко зі свіжим гарячим печивом. — Не кажи такого Вінсу.
«Вінс? Вона його Вінсом зве?»
— Він телефонував запросити вас із Гебріелом на вечірку, — пояснила Анджела.
— І вас теж, місіс Ріццолі, — підморгнув їй Корсак. — Що більше ціпочок, то краще!
Анджела розчервонілася — і не від жару з духовки.
— Певна, він через телефон відчув запах печива, — мовила Джейн.
— Так вийшло, що я саме готувала. Сказала, що, якщо він зайде в гості, зроблю додаткову партію для нього.
— Від такого не відмовляються, — зареготав Корсак. — Слухай, правда добре, коли мама тут, га?
Джейн глянула на крихти на його непрасованій сорочці.
— Бачу, дієти ти вже не дотримуєшся.
— А я бачу, що в тебе гарний настрій.
Він голосно сьорбнув кави й провів жирною рукою по губах.
— Чув, ти собі в біса дивну справу вхопила. — Він глянув на Анджелу. — Пробачте мою французьку, місіс Ріццолі.
— О, та кажіть що хочете, — відмахнулась Анджела. — Почувайтесь як удома.
«Будь ласка, не заохочуй його».
— Наче сатанинський культ? — уточнив Корсак.
— Ти про це вже чув?
— Пенсія на слух не впливає.
«І на розум теж». Хай як він дратував її дурними жартами й жахливою гігієною, Корсак був одним з найтямущіших слідчих, яких вона знала. Хоча він пішов на пенсію минулого року через серцевий напад, по-справжньому від значка так і не відмовився. Вечорами буднів його можна було знайти в Джей Пі Дойла, в улюбленій забігайлівці бостонських копів, де він слухав останні оповідки з поля бою. На пенсії чи ні, Вінс Корсак і помре копом.
— Що ще чув? — запитала Джейн, сідаючи за стіл.
— Що цей ваш убивця — митець, лишає після себе гарні малюнки. І любить… — Корсак завагався, глянув на Анджелу, яка знімала печиво з дека. — Любить шинкувати. Тепло?
— Надто тепло.
Анджела зняла останнє печиво, поклала в пакет із застібкою й театрально поставила його перед Корсаком. Джейн не очікувала побачити її такою. Мати метушилася по кухні, збираючи миски й каструлі, збивала піну, миючи посуд. Вона не здавалася жалюгідною, покинутою, пригніченою, навпаки — немов скинула десять років. Це так буває, коли від тебе йде чоловік?
— Розкажіть Джейн про вечірку, — спонукала Анджела, наливаючи Корсаку ще кави.
— О, так. — Він оглушливо сьорбнув. — Розумієш, минулого тижня я підписав папери на розлучення. Мало не рік сперечалися за гроші, і от тепер усе нарешті скінчилося. Я так вирішив, що час відсвяткувати свій новий статус вільного чоловіка. Прикрасив квартиру — гарний шкіряний диван, телевізор з великим екраном. Куплю кілька ящиків пива, зберу друзів, і погуль-бееенимо!
«Він перетворився на п’ятдесятип’ятирічного підлітка з черевом та зачесаною лисиною. Куди жалюгідніше?»
— То ви прийдете, правда? — запитав Корсак. — Друга субота січня.
— Я спитаю Гебріела.
— Якщо він не зможе, приходь сама. Тільки старшу сестричку не забудь.
Він підморгнув Анджелі, та загиготіла.
Ставало дедалі гірше. Джейн відчула полегшення, коли почула приглушений дзвінок свого мобільного. Пішла до вітальні, де залишила сумочку, викопала його звідти.
— Ріццолі.
Лейтенант Маркетт не марнував часу на ввічливість.
— Поводьтеся чемніше з Ентоні Сансоне, — сказав він.
З кухні долинув регіт Корсака, і цей звук її роздратував. «Якщо вже фліртуєш з моєю мамою, заради Бога, роби це деінде».
— Чув, йому та його друзям було з вами непереливки, — сказав лейтенант.
— Може, дасте цьому конкретніше визначення?
— Його допитували майже дві години. Причепилися до дворецького, до гостей. Тоді сьогодні знову поїхали до нього. Наче це він під розслідуванням.
— Ну ой, дуже прикро, що я його зачепила. Ми все робили так, як і завжди.
— Ріццолі, намагайся не забувати, що він не підозрюваний.
— До цього висновку я ще не дійшла. О’Доннел була в його будинку, Єву Кассовіц убили в нього в саду. А коли дворецький знайшов тіло, що зробив Сансоне? Почав знімати. Поширювати фото серед друзів. Хочете правду? Ці люди ненормальні. Сансоне так точно.
— Він не підозрюваний.
— Я його ще не відкинула.
— Можеш мені повірити. Дай йому спокій.
Ріццолі помовчала.
— Не хочете розповісти детальніше, лейтенанте? — тихо спитала вона. — Чого я ще не знаю про Ентоні Сансоне?
— Це не та людина, з якою варто ворогувати.
— Ви знайомі?
— Не особисто. Просто передаю інструкцію згори. Нам сказали ставитися до нього з повагою.
Джейн поклала слухавку. Підійшла до вікна, подивилася на пообіднє небо, яке втратило свою блакить. Певно, знову сніжитиме. Вона подумала: «То гадаєш, що завжди бачитимеш, а тоді приходять хмари й затуляють усе».
Детектив узяла мобільний і почала набирати номер.
17
Мора дивилась у віконце, як Йошима в свинцевому фартуху встановлює коліматор над черевною порожниною. На деяких людей уранці в понеділок на роботі чекає хіба що новий стос паперів чи повідомлень. На Мору ж нині чекала жінка на столі, тепер уже оголена. Судмедекспертка побачила, як Йошима вийшов з-за свинцевої перегородки, забрати плівку на проявлення. Він глянув на неї й кивнув.
Мора повернулася до лабораторії.
Тієї ночі, зіщулившись і тремтячи від холоду в саду Ентоні Сансоне, вона бачила це тіло лише у світлі ліхтариків. Сьогодні ж детектив Єва Кассовіц лежала виставлена напоказ, і яскраве світло підкреслювало кожну тінь. Кров було змито, відкрилися рожеві рани — рана на голові, колота рана на грудях. І очі без повік, із каламутними від повітря рогівками. Морі було нестерпно дивитися на них, на ці скалічені очі.
Рипіння дверей провістило прихід Джейн.
— Ще не почали? — спитала та.
— Ні. Хтось іще прийде?
— Сьогодні тільки я.
Джейн зав’язувала халат, та раптом завмерла, дивлячись на стіл. На обличчя мертвої колеги.