Вона була подібна до повного мішка крові.
— Перикардіальна тампонада, — мовила Мора й глянула на Джейн. — Стався крововилив у серцеву сумку. Оскільки простір там обмежений, сумка так натягнулася, що серце не могло більше качати кров. Або ж сам удар ножем спричинив смертельну аритмію. Хай там що, це швидке й ефективне вбивство. Але він мав знати, куди цілить.
— Убивця знав, що робить.
— Або ж йому пощастило. — Докторка Айлс показала на рану. — Як бачите, лезо ввійшло під мечеподібний відросток. Вище нього серце непогано захищене грудною кліткою й ребрами. Але тут, де розташована рана, якщо вдарити під потрібним кутом…
— Влучиш у серце?
— Це нескладно. Ще інтерном, стажуючись у невідкладній допомозі, я це робила. Голкою, звісно.
— Сподіваюся, на мертвій людині.
— Ні, вона була жива. Але серцебиття не було чути, тиск падав, і рентген так само показував кулеподібне серце. Я мусила щось зробити.
— І ви її штрикнули?
— Голкою для серцевих пункцій. Викачала із серцевої сумки рівно стільки крові, щоб вона живою доїхала до хірургії.
— Це як у шпигунському романі «Вушко голки», — промовив Йошима. — Вбивця б’є жертв просто в серце, і вони помирають так швидко, що крові майже немає. Доволі чиста робота.
— Дякую за корисну підказку, — відповіла Джейн.
— Насправді Йошима має рацію, — завважила Мора. — Наш убивця обрав швидкий спосіб убити Єву Кассовіц. Але з Лорі-Енн Такер не кваплячись відрізав кисть, руку, голову, а тоді намалював ті символи. З цією жертвою він часу не марнував. Це наводить на думку, що Єву було вбито з суто практичних причин. Можливо, вона заскочила його зненацька й він просто мусив позбутись її на місці. Тож і зробив це якомога швидше: удар у голову, а тоді швидкий укол у серце.
— Але не пошкодував часу для малювання символів на дверях.
— Звідки ми знаємо, що він не намалював їх спочатку? Для комплекту зі згортком, який саме доставив до дверей?
— Ви про кисть.
Мора кивнула.
— Про його приношення.
Її скальпель повернувся до роботи, різав, розтинав. З’явилися легені, які вона опустила в сталеву миску — там вони перетворилися на губчасту масу. Погляд на рожеву поверхню та кілька зрізів з кожної частини розповіли їй, що це здорові легені людини, яка не курила, призначені добре послужити власниці аж до старості. Мора перейшла до черевної порожнини, занурилася в неї, дістаючи шлунок, підшлункову залозу, печінку. Живіт Єви Кассовіц був плаский, такому можна було тільки позаздрити — безсумнівно, наслідок довгих годин присідань та качання пресу. Як просто всі ці зусилля були знецінені скальпелем, зведені до надрізаних м’язів та провислої шкіри. Таз поволі наповнювався органами: блищав, мов клубок вугрів, тонкий кишківник, кривавою горою вивищувалися печінка та селезінка. Усе здорове, дуже здорове. Мора перейшла до заочеревинного простору, дістала оксамитові нирки, від кожної відрізала по маленькому шматочку, опустила в банку для зразків. Вони потонули у формаліні, лишаючи за собою кривавий слід.
Випроставшись, судмедекспертка глянула на Йошиму.
— Можете показати знімки черепа? Подивимося, що в нас там.
Її помічник зняв рентгени торса й почав вішати новий набір, який вона ще не оглядала. Тепер з негатоскопа сяяли знімки голови. Мора зосередилася на кісткових пластинках одразу під раною на шкірі, шукаючи в обрисах черепа красномовної тріщини чи заглибини, яких не вдалося намацати, але нічого не побачила. Навіть без тріщини удару мусило вистачити на оглушення жертви, щоб знерухомити її на час, потрібний для того, щоб розстібнути їй пальто й підняти светра.
Встромити лезо їй у серце.
Спочатку Мора зосередилася на черепі. Тоді перейшла до бічного знімка й перевела увагу на шию, зупинившись поглядом на під’язиковій кістці. За нею на знімку була конусувата темна пляма, не схожа ні на що, бачене раніше. Насупившись, Мора підійшла ближче до негатоскопа і вдивилася в аномалію. Фронтально її було майже не видно за щільними шийними хребцями. А на бічному знімку пляма проглядалася ясно, і частиною структури скелета вона не була.
— Що це в біса таке? — пробуркотіла докторка Айлс.
Ріццолі підійшла до неї.
— На що дивитеся?
— Ось ця штука. Це не кістка, не нормальна частина шиї.
— Може, щось у неї в горлі?
Мора розвернулася до столу й сказала Йошимі:
— Можете принести ларингоскоп?
Ставши біля голови жертви, вона підняла її підборіддя. Вперше Мора використала ларингоскоп на четвертому курсі, коли намагалася вставити ендотрахеальну трубку в горло чоловіка, який перестав дихати. Навколо було божевілля, у пацієнта зупинилося серце. Резидент-куратор дозволив Морі лише одну спробу. «Маєш десять секунд, — сказав він, — якщо не вийде, я зроблю». Вона вставила ларингоскоп, вдивилась у горло, шукаючи голосові зв’язки, але бачила лише язик та слизову оболонку. Минали секунди, медсестра ритмічно натискала на груди пацієнта, реанімаційна бригада дивилася на Мору, а вона боролася з інструментом, знаючи, що з кожною секундою без кисню помиратиме дедалі більше мозкових клітин пацієнта. Нарешті резидент забрав у неї інструмент і відштовхнув, щоб зробити все самому. Це була принизлива демонстрація її некомпетентності.
Мертві такого втручання не потребують. Коли вона тепер опускала ларингоскоп у горло, не верещав серцевий монітор, на неї не дивилася команда, жодне життя не висіло на волосині. Єва Кассовіц була терпляча, поки Мора відсувала її язик, щоб не заважав. Тоді докторка нахилилася, зазирнула в горло. Шия була довга й тонка, і Мора з першого разу помітила голосові зв’язки — блідо-рожеві смужки обабіч дихальних шляхів. Між ними застрягнув, виблискуючи, предмет.
— Щипці, — сказала Мора, простягаючи руку. Йошима поклав інструмент їй на долоню.
— Бачите його? — запитала Джейн.
— Так.
Судмедекспертка підчепила предмет, обережно витягла з горла. Опустила його на тацю для зразків, він дзенькнув проти неіржавної сталі.
— Це те, що я думаю? — мовила детектив.
Мора перевернула предмет, що виблискував перламутром під яскравим світлом.
Мушля.
18
Пообіднє світло перейшло в сірі сутінки, коли Джейн під’їхала до кампусу Гарвардського університету й припаркувалася за Конант-Голлом. Стоянка була майже порожня. Вийшовши під різкий вітер, Ріццолі подивилася на старі цегляні будівлі, порожні з вигляду, на тонкі пасма снігу, що кружляли примороженим тротуаром, й усвідомила, що, коли закінчить своє завдання, вже стемніє.
Єва Кассовіц так само була копом. Утім, вона не очікувала, що смерть чигатиме в темряві.
Джейн застібнула комір пальта й рушила до приміщень університетського музею. За кілька днів, коли студенти повернуться із зимових канікул, кампус знову оживе. Але цього холодного дня Джейн була тут сама, крокувала, примружившись від кусючого вітру. Вона дійшла до бічного входу в музей і зрозуміла, що там зачинено. І не дивно: була неділя. Обійшла до парадних дверей розчищеною стежкою між кучугур брудного снігу. На вході з Оксфорд-стріт зупинилася, подивилася на масивну цегляну будівлю. Над дверима був напис: «Музей компаративної зоології».
Піднявшись гранітними сходами, детектив потрапила до приміщення та до іншої епохи. Під ногами рипіла дерев’яна підлога. Відчувався запах пилу багатьох десятиліть та жар старих радіаторів, попід стінами ряд за рядом стояли дерев’яні шафи-вітрини.
Але людей не було. Передпокій був порожній.
Джейн заглибилася в музей, проминаючи засклені вітрини зі зразками, й зупинилася подивитися на колекцію комах на булавках: велетенських чорних жуків з клішнями, здатними прокусити ніжну шкіру, й крилатих тарганів з блискучими щитками. Здригнувшись, вона пішла далі, повз подібних до коштовностей яскравих метеликів, повз шафу з пташиними яйцями, яким ніколи не вилупитися, і зябликами, які вже ніколи не заспівають.