Навіть крізь зачинені двері Корсакової квартири Джейн чула гупання танцювальної музики, наче калатання серця в стінах. Чоловікові було п’ятдесят п’ять років, він пережив серцевий напад, і «Staying Alive»[14], певно, пасувала йому найкраще. Ріццолі постукала, страшачись побачити у дверях Корсака в облягальному диско-костюмі.
Він відчинив, і Джейн витріщилася на його мерехтливу шовкову сорочку з колами поту під пахвами. Комір було розстібнуто, з нього визирали горилячі пасма волосся на грудях. Бракувало лише золотого ланцюга на товстій шиї.
— Дякувати Богу, — зітхнув він.
— Де вони?
— Досі на кухні.
— Припускаю, обоє досі живі.
— Але горлають голосно. Господи, аж не віриться, що твоя ма знає такі слова!
Джейн ступила через поріг у психоделічне світлове шоу з диско-кулею. У напівмороці було видно з десяток млявих тусівників, які стояли по кімнаті з напоями чи розвалилися на канапі, механічно вмочуючи чіпси в соус. Вона вперше опинилась у холостяцькому барлозі Корсака й мусила затриматися на порозі, ошелешена цим видовищем. Побачила хромовий журнальний столик зі стільницею із затемненого скла, пухнастий білий килим, великий телевізор та велетенські стереоколонки — якби на таку прибити дах, вона зійшла б за будинок. І чорна шкіра — всюди чорна шкіра. Джейн майже бачила тестостерон, що сочився зі стін.
А тоді почула за бадьорим ритмом пісні вереск двох голосів на кухні.
— Ти тут у такому вигляді не залишишся. Якого дідька? Вирішила, що тобі знову сімнадцять?
— Ти не маєш права вказувати мені, що робити, Френку.
Джейн увійшла до кухні, але батьки навіть не помітили її, повністю зосередившись одне на одному. «Що мама із собою зробила?» — подумала вона, витріщившись на тісну червону сукню Анджели. Коли це вона відкрила для себе підбори-шпильки та зелені тіні для повік?
— Ти ж бабуся, заради Бога! — соромив її Френк. — Як ти можеш виходити з дому в такому вбранні? Тільки глянь на себе!
— Принаймні хтось на мене дивиться. Ти ж ніколи не дивився.
— У тебе цицьки з сукні мало не випадають.
— Бо маю чим похвалитися!
— Що ти намагаєшся довести? Невже ти з цим детективом Корсаком…
— Вінс чудово до мене ставиться, дякую.
— Мамо? — втрутилася Джейн. — Тату?
— Вінс? То тепер ти його Вінсом кличеш?
— Агов!
Батьки подивилися на неї.
— О, Джейні! — вигукнула Анджела. — Ти нарешті приїхала!
— Ти про це знала? — люто глянув на дочку Френк.— Ти знала, що твоя мати — розпусниця?
— Ха! — реготнула Анджела. — Чия б мукала.
— І ти дозволяєш матері виходити в такому вигляді?
— Їй п’ятдесят сім років, — завважила Джейн. — Мені що, міряти довжину її спідниць?
— Це… це непристойно!
— Я тобі скажу, що непристойно, — мовила Анджела. — Те, що ти забрав у мене молодість і красу й викинув на сміття. Те, що ти суєш свій хер у якусь чужу дупу, якою перед тобою погойдали!
«Це моя мама таке щойно сказала?»
— Те, що тобі стає нахабства розповідати мені, що пристойно, а що ні! Йди звідси, повертайся до неї. А я залишуся. І вперше в житті погуляю на повну. У мене вечірка!
Анджела розвернулася й поцокала підборами геть із кухні.
— Анджело! А ну повернися!
— Тату, — схопила Джейн батька за руку. — Не треба.
— Хтось мусить її зупинити, поки вона себе не осоромила!
— Хочеш сказати, тебе не осоромила.
Френк струсив доньчину руку.
— Вона твоя мати. Ти мусиш їй пояснити, що так не годиться.
— Вона прийшла на вечірку? То й що? Це ж не злочин.
— Ця її сукня — справжній злочин. Добре, що я приїхав, поки вона не встигла зробити нічого такого, про що потім пошкодує.
— Що ти взагалі тут робиш? Як дізнався, що вона буде тут?
— Вона мені сказала.
— Мама?
— Телефонує мені, каже, що пробачила. Що я можу йти розважатися, бо вона теж розважатиметься. Іде сьогодні на вечірку. Каже, те, що я пішов, — найкраще, що з нею було. Ти скажи, що в біса коїться в її голові?
«Що коїться? — подумала Ріццолі. — Мама йому мститься. Вона показує йому, що їй начхати на його відсутність».
— А цей Корсак, — пирхнув Френк. — Він же молодший за неї!
— На кілька років.
— То ти на її боці?
— Я не стаю на чийсь бік. Мені здається, вам потрібна перерва. Тримайтеся одне від одного подалі. Просто йди звідси, добре?
— Я не хочу звідси йти, поки ми з нею не розберемося.
— Ти справді не маєш права щось їй указувати. І знаєш це.
— Вона моя дружина.
— А що про це скаже твоя дівчина, га?
— Не називай її так.
— А як мені її називати? Блондою?
— Ти не розумієш.
— Я розумію, що мама нарешті розважається. У неї цього небагато було.
Френк махнув у бік музики.
— І ти називаєш це просто розвагою? Оту оргію?
— А як ти назвеш те, чим сам займаєшся?
Батько важко зітхнув і опустився на стілець. Поклав голову на руки.
— Повна лажа. Величезна, йобана помилка.
Джейн витріщилася на нього, більше шокована вибором слів, аніж визнанням шкоди.
— Я не знаю, що робити, — сказав він.
— А що ти хочеш робити, тату?
Він підвів голову, подивився на неї змучено.
— Не можу вирішити.
— Так. Мама буде просто в захваті, як таке почує.
— Я більше її не знаю! Вона наче прибулиця з цицьками вперед. Усі ті мужики, певно, їй під сукню заглядають. — Він різко підвівся. — Годі. Я їй зараз покажу.
— Ні, не покажеш. Ти підеш звідси, негайно.
— Ні, поки вона лишається тут.
— Ти тільки гірше робиш. — Джейн узяла його за руку й вивела з кухні. — Тату, просто йди.
Коли вони перетинали вітальню, Френк подивився на Анджелу, яка стояла з келихом у руках, і диско-куля обсипала її сукню кольоровими блискітками світла.
— Щоб до одинадцятої була вдома! — загорлав він до дружини, а тоді вийшов з квартири, грюкнувши дверима.
— Ха, — кинула Анджела. — Не дочекаєшся.
Джейн сиділа за кухонним столом, на якому були розкладені папери, і дивилася на настінний годинник, на якому хвилинна стрілка пройшла позначку за чверть одинадцята.
— Ти не можеш просто притягнути її додому, — завважив Гебріел. — Вона доросла. Якщо хоче провести там цілу ніч, то має на це право.
— Навіть. Не. Говори про таке.
Вона стиснула скроні, намагаючись вичавити з голови думку про те, що мати може переночувати в Корсака. Але Гебріел відчинив цю браму і образів неможливо було позбутися.
— Краще мені повернутися туди, поки нічого не сталося. Поки…
— Що? Поки вона не розважилась як слід?
Він устав у неї за спиною, поклав руки їй на плечі, розминаючи зсудомлені м’язи.
— Ну ж бо, кохана, легше. Невже ти встановиш для матері комендантську годину?
— Я про це вже думаю.
Раптом у дитячій заверещала Реджина.
— Щось мої жінки сьогодні незадоволені, — зітхнув Гебріел і вийшов з кухні.
Джейн знову зиркнула на годинник. Одинадцята. Корсак обіцяв посадити Анджелу в таксі. Може, вже й посадив. «А може, варто зателефонувати й дізнатися, чи вона вже поїхала».
Натомість вона змусила себе повернутися до паперів. То було її досьє на невловимого Домініка Сола — кілька неясних указівок на юнака, який дванадцять років тому неначе розчинився в тумані. Детектив знову вдивилася в його шкільне фото, в обличчя майже янгольської вроди. Золоте волосся, пильні сині очі, орлиний ніс. «Палий янгол».
Ріццолі потяглася до рукописного листа від матері хлопця, Маргарет, яка забрала сина з академії.
Домінік не повернеться на осінній семестр. Я забираю його з собою до Каїра…
І там вони просто зникли. Інтерпол не знайшов слідів їхнього прибуття, жоден документ не вказував на те, що Маргарет чи Домінік Сол узагалі повернулися до Єгипту.
14
Пісня гурту «Bee Gees», ритм якої відповідає швидкості, з якою слід виконувати непрямий масаж серця.