— Тут собачий холод!
— Тому я й підхопив недугу. Власник не хоче вмикати котельню в червні.
— Не завадило б мати невеликий допоміжний підігрівач.
— Так, не завадило б.
— Думаю, у нас стоїть один вдома. Я піду принесу вам.
— Не турбуйтесь. Негода не затягнеться. Чи можу попросити про послугу, Мішелю?
— Звісно, Сашо.
— Було б непогано, якби ви принесли мені ліків. Несила спускатися. Що-небудь від бронхіту і кашлю. Щось дієве.
— Я наберу вашого лікаря.
— У мене його немає! В аптеці на майдані Монжа звернетеся до чоловіка зі стрижкою йоржиком та англійською краваткою. Скажете, що від мене, — він мене знає. Завдяки мені матимете унікальне знайомство: аптекар, що видає в кредит!
— Може, мені сходити за покупками? Я можу зайти до бакалії. Ви помітно схудли. Треба набратися сил.
— Я не дуже голодний. Вельми люб’язно з вашого боку, Мішелю. Справді.
Зважаючи на його стан, я не наважився морочити йому голову своїми проблемами й повернувся додому. От у нас увімкнули централізоване опалення. У нас був масляний електрорадіатор, який усе одно валявся без діла у вбудованій шафі.
Але я постарався. Ніхто не помітив, як я поцупив його з квартири. Вулицею котив на коліщатках. Аптекар з майдану надавав мені купу ліків, написавши дозування на упаковках. Він записав вартість у блокнот. У бакалії я купив яблук, шинки та грюєру. Заледве дотягнув радіатор до восьмого поверху. Увімкнули. Температура швидко підвищилася. Відчуття льодовні щезло.
— Світло обійдеться дорого.
— Через це не переймайтесь.
Він просвердлив крихітну дірочку в електролічильнику, не більшу за головку шпильки. Крізь неї просунув розігнуту скріпку, яка й заблокувала рух зубчатки.
— Мені сусідка показала. На поверсі всі так роблять. У Росії я б нізащо не наважився. Там це шахрайство. Тут усе інакше. Скріпка виймається за тиждень до приходу працівника «Електрісіти де Франс». Лічильник потроху мотає. Здається, перевіряльник знає, але мовчить. Скажіть, чи вдалося зробити хороші фото Камілли?
— Наразі ми готуємося до бакалавра. Вам слід прийняти ліки та припинити курити.
— Саме забув вас попросити. Цигарки.
Наступного дня в нашому домі зламалося централізоване опалення. Температура впала до чотирнадцяти градусів. Зі своєї шафи зник масляний радіатор.
— Він же не міг випаруватися! — вигукнула мама із сумнівом у голосі.
— Минулого тижня він іще був. Я впевнена, — запротестувала Марія.
— Дуже дивно.
— Запевняю вас, мадам.
— Мішелю, ти брав радіатор?
— Для чого, по-вашому, він мені здався? — пожалівся я щиро, як міг.
Загадка того, як же випарувався радіатор, тривожила нас тижнями. Мама всій родині показувала шафу, в якій мав би стояти вірогідний пристрій. Шукали повсюди. Опитали сусідів і консьєржку. Вона грішила на мого батька, який, імовірно, стягнув його до своєї промерзлої провінції. Побутують загадки, що зчиняють шквал нерозуміння й підживлюють дискусії та полеміки, як-от бридка снігова людина, чудовисько озера Лох-Несс чи тарілки, що літають. Та не існує ніяких загадок. Лише брехуни, лицеміри й боягузи.
— Хотів би я бодай трохи зігрітися! — скаржився я. — У цій халупі неймовірний холод. Почуваєшся наче в Сибіру. Непридатні для роботи умови. Не варто потім дивуватися, якщо я завалю іспит на бакалавра!
Я прокинувся посеред глупої ночі. Це очевидно. Я маю сісти на корабель. Драпанути. І не дивитися, як віддаляється берег. Мужньо зіштовхнутися з незнаним океаном і переступити рубіж. Я вирішив: поїду з нею. Супроводжуватиму її. Ніхто не зможе мені завадити. Залишалося врегулювати кілька технічних моментів. Я роздумував, варто діяти до чи після іспиту. Я вагався. Треба було видалити нарив і не затягувати з цим. Від Камілли я знав, що її батько рано повертається з роботи. Домогтися свого буде нелегко. Щоб дістати згоду, доведеться вдатися до натиску й залишатись непохитним. Я прогуляв останній урок і пішов дзвонити у їхні двері, вирішивши нав’язати свою волю, використавши весь шаховий досвід. Відчинив чоловік років п’ятдесяти, доброзичливий на вигляд, атлетичної статури. Я впізнав його за глухим голосом.
— Доброго дня, мосьє Толедано, я Мішель Маріні.
— Здрастуйте, Мішелю, як справи?
Мене здивувало таке тепле вітання, простягнута рука та щира усмішка.
— А де ж Камілла? — спитав він.
Я не знав, що йому відомо.