— А ти чув, щоб я протестувала? На тому тижні я відпрацювала в лікарні сімдесят чотири години. Ігор іще більше. За нелюдських умов. Нам не доплатили. Та ми й не просили. Оце перший вечір за місяць, що ми проводимо разом. Якщо люди кажуть, що нема чого їсти, — це не означає, що вони антикомуністи, просто ніхто не розуміє, що відбувається. Ніде неможливо нічого купити. Люди марно вистоюють годинні черги. До революції бідні могли купити собі сир. Сьогодні ж навіть із грошима його днем з вогнем не знайдеш. Усі втомилися, Сашо.
— Наразі проблеми з продовольчими запасами, уряд над цим працює. Ми впораємось.
— Може, сядемо за стіл? — кинула Ірина. — Діти схвильовані.
Надія за допомогою Петра й Людмили занесла три маци, кожна прикрита вишитою серветкою, й поклала на тацю посеред мисочки з крутими яйцями, блюдець із гілочками селери, чорною редькою, темнуватим яблучним компотом, смаженою телятиною на кісточці. У чашу з водою вона вкинула дрібку солі[197]. Усі сіли, три місця залишилися порожні[198].
— Скільки нас сьогодні? — поцікавився Саша, полічивши прибори.
— Двоє відсутні, — пояснив Ігор.
— Я думав, бідняку достатньо одного місця.
— Того року з нами були Борис і Лев.
— Вони там, де мають бути, — відповів Саша. — Якщо вони не винуваті — їх відпустять.
— Може, прочитаємо молитву? — втрутилась Ірина.
— Ці дві тарілки треба забрати.
— Але, Сашо, ця для Бориса і Лева! — наполягла Ірина. — Така вже традиція щодо відсутніх. Щоб вони повернулися до нас. Не думаю, що там, де вони тепер, можна відзначати Седер.
— Ви впертіші за віслюків чи дійсно дурні? Ми не маємо права збиратися цього вечора! Ці середньовічні практики заборонені! Ця маца заборонена! До всього, ви ще й солідарні з контрреволюціонерами!
— Можеш пояснити нам, за що їх арештували, їх обох? — спитав Ігор. — Педіатр та вчитель музики! Які такі страшні злочини вони скоїли? А сотні інших, безпідставно зниклих?
— Думаєш, я прийшов ризикувати власною шкурою і життям моєї дружини зі зграйкою печерних фанатиків, щоб вислуховувати тут повчання?
— Навіщо ти нас ображаєш, Сашо? Я знаю, чим ти займаєшся в міністерстві, і тут нема чим пишатися.
— Я працюю на благо батьківщини та тріумфу революції!
— Благаю, діти, прочитаймо молитву, — тремтливим голосом наполягала Ірина.
— Сховай ці дві тарілки, мамо.
— Та ти здурів!
— Борис зізнався. Його засудили!
— Це неможливо! Він же лікар! — кричав Ігор. — Він нічим, крім своєї роботи, не цікавився.
— Він винен. І Лев також!
— Забирайся з мого дому, негайно! — лютувала Ірина, підвівшись. — Мені соромно за такого сина! Щезни! Я більше ніколи не хочу тебе бачити! Гетьте!
Саша підвівся. Кивнув Анні, вона пішла слідом. Допоміг їй вдягти парку, а поверх шаль. Одягнувся сам і вийшов не обертаючись. Усі почули, як зачинилися двері.
— Зачитаймо Агаду[199], діти мої, — сказала Ірина. — Та помолімося за нашу родину.
Лікарня Тарновського доброю репутацією не славилася. Не лише через те, що тут примусово оздоровлювали повій — у лиховісному корпусі венеричних захворювань, а міліція тягала на нічний стаціонар волоцюг, хирних старців і підібраних на ленінградських вулицях п’яниць, але й через збудований тут здоровезний морг, здатний на п’ять-шість місяців прихистити тіла тих, кого неможливо закопати в заледенілу землю. Вона дійсно не видавалась гостинною — з усіма цими дерев’яними бараками ще тридцятих років, відкритими для протягів, оснащеними пічками, труби яких тяглися черепицею, відповідно, не могли підтримувати температуру, вищу від п’ятнадцяти градусів. Саме про неї ширилися найгірші чутки, хоча смертність тут не перевищувала показники інших лікарень міста. Була там ще свіженька триповерхова бетонна будівля, іменована Палацом, екстер’єр якого завдяки віконним ґраткам скидався на в’язницю. У цьому корпусі для сановників і членів їхніх сімей можна було насолодитися привілейованим режимом: індивідуальні палати, централізоване опалення й окрема від усієї лікарні кухня. Коли решта корпусів мали конкретні медичні профілі, цей був загальним і лікували тут чільних членів Партії. Ті, хто тут працював, мали низку помітних переваг, зокрема можливість ситно пообідати. Ігор Маркіш почав здобувати спеціалізацію кардіолога. Війна завадила йому отримати диплом, проте виник брак таких медиків, і його направили сюди.
197
Символи свята розкладають на блюді у певному порядку: по центру кладуть три маци, угорі праворуч кладуть м’ясо на кісточці — символ пасхальної жертви; ліворуч від неї — круте яйце, яке символізує звичайне святкове жертвоприношення; у центрі, під двома верхніми символами, викладають гірку зелень, під якою розташовують харосет (напій з мигдалю, горіхів, вина й води), поруч, лівіше, — карпас (овочі). У центрі внизу знову кладуть гірку зелень. Насамкінець у лівому нижньому кутку ставлять чашу з підсоленою водою — символом сліз, що євреї пролили в рабстві.
198
Під час Седера в кожній оселі біля святкового стола залишали вільний стілець — для бідних і для тих, хто досі в рабстві. За певних часів виникла традиція ставити ще один стілець і прибор — для євреїв Радянського Союзу.
199
Пасхальна Агада — збірка молитов й пісень, пов’язаних із темою виходу євреїв з Єгипту. Її обов’язково читали в ніч свята Песах.