Цей змій повзав в серцях перших людей віри – Адама і Єви. Він же повзає і в наших серцях, нашіптуючи: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...” (див. Бут. 3.1 – 7). А хитрість його зміїна – в гнучкості його, в лукавстві і обмані. Недаремно ж слово “диявол” перекладається як “обманець”, “ошуканець”.
От вони, збудники хвороби біснування – бездуховність, що є поживним середовищем для розвитку в наших серцях бестій, звірів польових. І ці то біси, “бестії”, заволодівши серцем людським, ведуть людину до загибелі, завдають пекельних мук і страждань, засліплюють своїм сатанинським світлом дорогу до щастя, дорогу до Царства Божого. Людина біснувата не в стані контролювати свої емоції, не керує собою. Як сказав ап. Павло: “Коли ж наша Євангелія й закрита, то закрита для тих, хто гине, – для невіруючих, яким бог цього віку (сатана. – Авт.) засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа...” (2 Кор. 4.3 – 4).
Друга хвороба – сновидство – похідна від біснування. Духовний сновида живе в нереальному світі. Все життя його – сон. В серці – ніч незнання Бога. Людина рухається, ходить, робить якісь справи, розмовляє, але живе в ілюзорному, викривленому світі. Стан сновиди – викривлений стан. Неадекватна реакція. Розмовляючи з духовним сновидою, треба завжди очікувати спалаху гніву, образи, перекручення твоїх слів, неправильної реакції на дії оточуючих. Часто ми на вулиці бачимо таку картину: дитина звертається до батька чи матері з проханням чи запитанням, а у відповідь – спалах негативних емоцій – “Замовкни!”, “Відчепись!”. От вам один з проявів поведінки біснуватого сновиди. Духовний сновида перебуває в стані викривленого розуміння добра і зла, викривленого ж розуміння Бога, викривленого розуміння цінностей в житті людини.
І, нарешті, розслабленість. В духовному розумінні розслабленість – це розслабленість духовна. Відсутність волі, безвольність (знову ж таки “бєс” – біснування), неможливість встояти перед спокусою, параліч духа. Для таких людей ідоли світу цього – сильніші за них. Людиною може володіти цигарка, наркотик, алкоголь, черевоугодництво, розпуста, грошолюбство, як сказав ап. Павло: “лиха пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження” (див. Колос. 3.5). Більше того, розслаблена людина може усвідомлювати всю пагубність такого свого стану, але, не маючи достатньої віри, не зміцнившись Духом Христовим, чекає біля купальні Віфесда – хто б вкинув її в цілющу воду (див. Ів. 5.2).
Ми з вами розуміємо, що Євангеліє написане для нас. Що Слово Боже – живе слово для нас з вами. Єдиний Лікар, що може зцілити нас від усіх хвороб наших – Той же, що і тоді, 2000 років тому назад в Палестині – Господь наш Ісус Христос. Отож, відкриймо свої серця перед цілющим світлом Правди Його, станьмо на дорогу, що Він проклав перед нами. І нехай світло віри вижене з сердець наших увесь той “звіринець”, зніме з очей наших полуду оманливих цьогосвітніх сновидінь, і підніме нас на ноги наші, щоб почули ми твердий та ніжний батьківський голос Його: “Встань, візьми постіль свою, і іди...”.
“ШУКАЙТЕ Ж НАЙПЕРШ ЦАРСТВА БОЖОГО...”
У неділю третю по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:
“Око – то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, – то яка ж то велика та темрява!
Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні (Мамона – це бог багатства світу цього, земні добра).
Через те вам кажу: Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться (що малий на зріст) зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?
І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, – не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а завтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, – скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають (погани – язичники, ті, хто сповідують ідолів і приносять їм жертви); але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться“ (Від Матвія, 6 розділ, 22–33 вірші).
Як часто нам хочеться прислужитися двом панам! Як хочеться переконати себе, що між любов’ю до Бога та любов’ю до земного багатства можна знайти компроміс. Що можна поставити їх на один щабель і любити обох однаково, триматися і Того й того. Виправдовуючи своє сріблолюбство, ми зводимо навіть вогонь Слова Божого з неба на землю, пристосовуючи його до наших низьких бажань. Ми згадуємо незліченні багатства премудрого царя Соломона, стада і маєтності праведного Йова чи вірного Авраама. І все це задля того, аби потішити себе, мовляв, Бог і мамона можуть йти в нашому житті поруч – одне одному не заважає... Заважає! Не можуть! Бо чітко сказав Господь у першій заповіді Закону: “Я Господь, Бог твій. Хай не буде тобі інших богів переді Мною”; “Не можете Богові служити й мамоні”, – підтверджує й Ісус Христос в Нагірній проповіді. Не встоїте на двох човнах – роз’їдуться ноги, і впадете в море людських пристрастей та пожадливостей плоті...
Як же бути? Де вихід? І як же, дійсно, Соломон, Йов, Авраам?
Уся справа в оці. “Око – то світильник для тіла”. Мова йде про око духовне, око внутрішнє – про світогляд людини, про бачення істини, про совісливість, себто здатність дослухатися до голосу совісті – посольства Господнього в людині. І якщо це внутрішнє око світле – то світлими будуть і тілесні, зовнішні вчинки людини. Але коли це внутрішнє око, внутрішній світильник людської натури є темним – “то яка ж-то велика та темрява!” Як потужно виплескується вона назовні у вигляді ненависті, ненаситності, зажерливості поганської. Як сказав святий апостол Павло – “лихої пожадливості та зажерливості, що вона ідолослуження” (див. Послання до колосян, 3.5). Око Соломона, Йова, Авраама – світле, відкрите; вони – “мужі з відкритим оком, які слухаються Божих слів, і бачать видіння” (див. Числа, 24.3,4). Бачать видіння – тут розуміють істину, і на перше місце у своєму житті ставлять саме Бога.
Просить у Бога мудрості Соломон. І Бог дає йому мудрість, а крім неї – і все, чого не просив він, але що додається тим, хто шукає перше Божого царства. Дав Господь йому і довгі літа, і перемогу над ворогами, і славу й багатство (див. Першу книгу царів /Третю книгу царств/, 3.3–15). Прагне Йов праведності – шукає правди, знаходить її в Бозі і живе по правді, – і благословляє його Господь синами й дочками та великим маєтком, так що “був цей чоловік більший від усіх синів Сходу” (див. книгу Йова, 1.1–5). Виявляє Аврам велику віру – і нарікає його Господь Авраамом (Аврам – “високий батько”; Авраам же – “батько багатьох” народів віри). І благословляються у ньому “всі племена землі”, а крім того, має Авраам і все те земне, що необхідне для життя, і з подостатком має (див. книгу Буття). Бо шукає найперш царства Божого й правди Його...
Господь не вимагає від нас, щоби ми були обдерті, голодні й тинялися по вокзалах. Він не засуджує й гроші, як еквівалент праці людини і засіб здійснення обміну продуктами цієї праці. Не засуджує срібло, але засуджує сріблолюбство, картає грошолюбів – тих, хто гроші ставить на перше місце у своєму житті, хто перевернув з ніг на голову піраміду життєвих пріоритетів: 1 – Господь; 2 – сім’я; 3 – ближні; 4 – матеріальне. Духовні погани журяться насамперед про життєве – “що будемо їсти, та що будемо пити”, та про тілесне – “у що зодягнемося”. І ця журба переростає в патологічну манію обожування багатства світу цього.