Цей уривок з Євангелія читається в храмах під час подячних молебнів. Сказав Господь устами апостола Павла: “Завжди радійте! Безперестанку моліться! Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі. Духа не вгашайте!” (1Сол. 5.16-19). І коли нам буває тяжко, коли ми у випробовуваннях, коли ми в проказі гріха й страждаємо від прокляття за гріх: терпимо страх, сором, хвороби, злидні, загрозу життю, – ми молимось. Кожен молиться в міру своєї віри. Людина невіруюча, вичерпавши усі людські засоби до порятунку, волає: Господи, якщо Ти є! Людина віруюча, але недосконала, коли досягла її “спроба не інша, тільки людська” (1Кор. 10.13), бо думала що стоїть, і не стереглася аби не впасти (див. 1Кор. 10.12), забувши, що хоч бадьорий дух, “але немічне тіло” (див. Мф. 26.41), молиться: Господи, прости! Боже, будь милостивий до мене, грішного! Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Людина ж віруюча і вірна, коли перебуває у випробуваннях, коли бере участь у Христових стражданнях, коли переплавляється віра її, очищуючись, як золото в тиглі, – “не дивується огневі, що їй посилається на випробування, немов би чужому випадку для неї, але тішиться, щоб і в з’явленні слави Господньої радіти й звеселятись” (див. 1Петра 4.12-13), і молиться, як молився й апостол Павло: “І сказав Він [Господь] мені: «Досить (цілком достатньо для спасіння від усіх бід і проблем світу цього. – Авт.) тобі Моєї благодаті, – бо сила Моя здійснюється в немочі»... Тому любо мені в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний (сильний спасаючою вірою, молитвою віри, Божественною силою Всесвятого Духа! – О.В.)” (2Кор. 12.7-10). І коли ми молимось від щирого серця, то Господь чує наші молитви, як написано: “Шукав я був Господа, – і Він озвався до мене, і від усіх небезпек мене визволив” (Пс. 33.5).
Але чи завжди дякуємо ми за визволення своє? Чи не буває так, що “Як тривога – то до Бога, а по тривозі – то й по Бозі”? Чи не так, як у сьогоднішньому Євангелії: “Чи не десять очистилось, – а дев’ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати?..” Бо вірні не забувають про вдячність, і зростають в праведності. А невірні? По тривозі – то й по Бозі... І знову в гріх. І знову до князя світу цього. І знову в темряву зовнішню, забуваючи про милість, що створив її Господь. А що ж далі? А далі за Словом: “Бо гнів Божий з’являється з Неба на всяку безбожність і неправду людей... Його вічна сила й Божество, думанням про твори (про створене Ним. – Авт.) стає видиме. Так що нема їм виправдання, бо пізнавши Бога, не прославляли Його як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце... А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, – щоб чинили непристойне. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби, повні заздрості, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв; обмовники, наклепники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерті, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке...” (Рим. 1.18-32).
Невдячність веде до загибелі. Коли ж ми пам’ятаємо ту милість Господню, що вчинив Він її щодо нас, недостойних, – то мусимо докласти і певних духовних зусиль, принести Богові жертву подячну. Жертва ж Богові – “дух упокорений”, наше смирення, живоносні плоди милосердя та богопізнання, життя наше, покладене на вівтар Любові Господньої: солодка жертва всепалення, яка повертається нам же сторицею через Божественну благодать миру і радості в Дусі Святім, благодать Спасіння, благодать Царства Небесного, благодать ЩАСТЯ. “Отож, відкладіть усяку злобу, і всякий підступ, і лицемірство, і заздрість, і всякі обмови, і, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам на спасіння, якщо ви спробували, що добрий Господь. Приступайте до Нього, до Каменя живого, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог. І самі, немов те каміння живе, будуйтеся в дім духовний, “на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа” (1Петра 2.1-5).
Не забуваймо премудрість Господню: Подяку складайте за все! І нехай не відходять від наших уст ці благословенні і Богом натхненні слова: “Благослови, душе моя, Господа, і вся істота моя, Ім’я святеє Його. Благослови, душе моя, Господа, і не забувай усі добродійства Його. Він прощає усі беззаконня твої, зціляє всі недуги твої. Він визволяє від загибелі життя твоє, вінчає тебе милістю і щедротами. Щедрий і Милостивий Господь, Довготерпеливий і Многомилостивий. Благослови, душе моя, Господа, і вся істота моя, Ім’я святеє Його...
Благословен єси, Господи!” (Пс. 102)
ХТО Ж МОЖЕ СПАСТИСЯ?
У тридцяту неділю по П’ятидесятниці читається Євангеліє від Луки:
“І запитався Його один із начальників, говорячи: «Учителю Добрий, що робити мені, щоб успадкувати вічне життя?» Ісус же йому відказав: «Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, тільки Сам Бог! Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір». А він відказав: «Усе це я виконав від юнацтва свого!» Як почув це Ісус, то промовив до нього: «Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, – і матимеш скарб на Небі. Вертайся тоді та й іди вслід за Мною!». А він, коли почув це, то засумував, бо був вельми багатий.
Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: «Як тяжко багатим увійти в Царство Боже! Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти»... Ті ж, що чули, спитали: «Хто ж тоді може спастися?» А Він відповів: « Неможливе людям – можливе для Бога!” ( Від Л уки, 18 розділ, 18-27 вірші ).
Хто ж може спастися? – запитали учні в Ісуса. Справді, хто? Адже, якщо замислитись, то усі ми “багаті”. Багаті на своє власне розуміння сенсу, мети життя, засобів для досягнення цієї мети. Багаті своїм розумом, людською мудрістю. Як сказав Ісая пророк: “Звела тебе мудрість твоя та знання твоє, і сказала ти в серці своїм: «Я, – і більше ніхто!” (Ісаї, 47.10).
То хто ж спастися може? Неможливо це людям – але можливе все Господу. “Віра твоя спасла тебе...” – промовляє Господь уздоровленій кровоточивій (див. Від Матвія, 9.22) “Твоя віра спасла тебе!” – каже Він і прозрілому сліпому (див. Від Марка, 10.52). “Твоя віра спасла тебе, – іди з миром собі!” – говорить Христос грішниці, прощаючи їй усі гріхи її (Від Луки, 7.50) і слабому на проказу, що очистився (Від Луки, 17.19). От хто може спастися – той, хто має ВІРУ! А віра – від Бога. “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий, не від [ваших] діл, щоб ніхто не хвалився” (Послання апостола Павла до Ефесян, 2.8-9). Воістину “Неможливе людям – можливе для Бога!”
У другому посланні до єпископа в Ефесі Тимофія апостол Павло пише: “І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса” (Друге Тимофію, 3.15). От він, ключ до спасіння – мудрість Писання, яка приводить до спасаючої віри. Адже “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (До Римлян, 10.17). От істинне багатство! От справжня цінність – віра, що чинна любов’ю. Спасаюча, жива, дієва.
Сказав Господь: “Хто увірує й охреститься, – буде спасенний” (Від Марка, 16.16). І мова тут в першу чергу про духовний зміст, духовну суть хрещення в Ім’я Отця, Сина, Святого Духа. Саме слово “хрещення” походить від грецького “баптисма”, і означає “повне занурення”. Хто увірує й охреститься, тобто повністю зануриться у спасаючу віру в Ім’я Отця (віра в Єдиного Бога), і Сина (восиновлення, здійснення, втілення віри у своєму житті), і Святого Духа (одухотворення, оспівування й розповсюдження віри) – той буде спасенний. І неважливо, чи багатий, чи бідний ти є. Вірою спасешся! Смиренною вірою, що чинна любов’ю.