Ми маємо десятки біблійних свідчень, коли людина, бувши багатою, маючи великі маєтності, худобу, добра, знання, – була разом з тим провідником віри і прикладом спасаючої дії благодаті Божої. Достатньо назвати такі імена, як Авраам, Ісак, Яків, Давид, Соломон, праведний Йов. Усі вони були людьми багатими, але всі вони отримали й “засвідчення вірою”. Отож справа не в багатстві, але у вірі. Справа в пріоритетах нашого життя: що на першому місці, що на другому, а що на останньому. І коли на першому місці буде Господь, на другому сім’я, на третьому ближній, а на останньому матеріальне – тоді усе в порядку, ми на вірному шляху. Якщо ж ні, якщо не Господь, не воля Божа, не віра на першому місці – то легше верблюдові через голчане вушко пройти, аніж нам увійти до спасіння...
Людина, яка керується вірою, яка живе за принципом “Шукайте ж найперше царства Божого й правди Його, – а все інше вам додасться” (див. Від Матвія, 6.33) – неодмінно знайде дорогу до вічного життя, дорогу до щастя; неодмінно отримає в усій повноті благословення Господні. Благословення як духовні, так і матеріальні, “щоб повною була ваша радість” (див. Від Івана, 16.24); “щоб добре велося в усьому тобі” (Третє соборне послання апостола Івана Богослова, 2 вірш), “щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали” (Від Івана, 10.10). Але для цього потрібні зусилля: “Шукайте ж найперше...” “Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам...” (Від Матвія, 7.7).
І коли відчинить нам Господь Бог Свою добру скарбницю, Небеса, коли пізнаємо Істину, а Істина нас вільними зробить, – тоді-то вже ніщо, ніяке багатство земне не примусить нас із сумом зупинитись перед відкритими ворітьми до Божого Царства, до життя вічного, до спасіння...
НАЙВИЩИЙ ЗВ’ЯЗОК
У тридцять першу неділю після П’ятидесятниці читаємо на літургії Євангеліє від Луки:
“І сталось, як Він наближався був до Єрихону, один невидющий сидів при дорозі й просив. А коли він прочув, що проходить народ, то спитався: «Що це таке?» А йому відказали, що проходить Ісус Назарянин. І став він кричати й казати: «Ісусе, Сину Давидів, – змилуйся надо мною!» А ті, що попереду йшли, сварились на нього, щоб він замовк, а він іще більше кричав: «Сину Давидів, змилуйся надо мною!» І спинився Ісус, і привести його до Себе звелів. А коли той наблизивсь до Нього, то Він запитався його: «Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі?» А той відповів: «Господи, – хай стану видющим!» Ісус же до нього сказав: «Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!» І зараз видющим той став, і пішов вслід за Ним, прославляючи Бога. А всі люди, бачивши це, віддали хвалу Богові” ( Від Л уки, 18 розділ, 35–43 вірші ).
Про уздоровлення Господом духовної сліпоти ми з вами вже говорили, розглядаючи паралельне місце з Євангелія від Матвія (проповідь неділі сьомої по П'ятидесятниці “Час говорити...”). Сьогодні ж давайте висвітлимо іще одну грань цієї біблійної оповіді. А саме значення молитви в духовному просвіченні людини.
Що таке молитва? Молитва – це ніщо інше, як зв’язок з Богом. І цей зв’язок має свої певні щаблі, певні ступені. Які ж це ступені? Їх три: молитва уст, молитва розуму і, нарешті, молитва серця. Сенс життя християнина, за словом Серафима Саровського, це здобуття Духа Святого. Це досягнення такого рівня, коли людина має постійний зв’язок з Богом через молитву серця, коли повністю царює в серці її Господь. Це досягнення такого стану душі, коли метафізичне серце людини стає царством Духа, царством Небесним, царством Божим. Бо “Божеє Царство всередині вас!” (Лк. 17.21). Але “Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його” (Від Матвія, 11.12). Тому сьогодні ми говоритимемо саме про молитовні зусилля.
Початок встановлення зв’язку з Богом – молитва уст, і це добре видно з сьогоднішньої Євангелії. Сліпець іще сидить (біблійною мовою – ствердився) при дорозі, що виводить із Єрихону (з міста язичеського). Сидить, бо ще не знає куди йти, не бачить вірного шляху, ствердився в темряві незнання, не просвітився іще словом Істини, не прийняв Господа усім своїм розумом. Але хоче прозріти, хоче знайти вірний шлях, хоче пізнати правду, бо чує, що це можливо – чує, що “проходить народ”, що є люди віри, які знають, куди йти. “Що це таке? – питає він їх. – Куди йдете?” “Ось, – відповідають, – проходить Ісус Назарянин, Ісус, що означає Спаситель”. Є спасіння! Є Спаситель! Та як побачити Його? Як доторкнутися до Нього? Як прозріти?!. І невидющий починає молитися. Так, так! Цей крик сліпця “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!” – не що інше, як молитва уст, перша ступінь молитви: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Господи, просвіти мій розум, дай бачити правдивий шлях, що веде до щастя, що веде до життя вічного!.. І ця молитва має бути такою наполегливою, зусилля такими непереборними, щоб ніхто, ніякий “народ”, ніщо людське – ні зовнішні, ні внутрішні перепони – не змогли заглушити її. Це тільки початок – молитва уст. Але коли ми молимось таким чином щиро й наполегливо, то обов’язково приходить і молитва розуму. Обов’язково, рано чи пізно, Господь почує нас, і запитає: “Що ти хочеш, щоб зробив Я тобі? Стань видющий! Твоя віра спасла тебе!..” Відкрий очі свого розуміння. Пізнай слово Моє. Поглянь на дорогу, на початку якої стоїш. Це дорога до нового, духовного Єрусалиму. Це дорога до царства Духа. Іди по ній із широко розплющеними очима й молитвою. Але молитвою уже не просто уст, але розуму!
Молитва розуму – це наступний етап на шляху досягнення найвищої молитви, найвищого зв’язку з Богом – молитви серця. Шлях цей – шлях вознесіння Господнього: вознесіння Слова Божого, віри смиренної, що чинна любов’ю, на небесні висоти Духа. Тільки тоді, коли вознесеться Слово Боже на найвищу висоту, коли стане воно керманичем нашого життя – прийнятою, втіленою, восиновленою нами Божественною Програмою, – тоді й зійде на нас Той Голуб Небесний – Святий Дух-Утішитель! Тоді й отримаємо ми найвищу обітницю Господню: “По правді кажу вам: краще для вас, щоб пішов Я (вознісся. – Авт.), бо як Я не піду (до Отця. – Авт.), Утішитель не прийде до вас. А коли Я піду (коли вознесусь на Божественну висоту в серцях ваших. – Авт.), то пошлю вам Його” (Від Івана, 16.7). І тільки тоді зможемо ми зі сльозами радості й щастя на очах правдиво “будувати себе найсвятішою нашою вірою, молитися Духом Святим, берегти себе самих у Божій любові, і чекати милості Господа нашого Ісуса Христа для вічного життя” (див. Послання апостола Юди, 20–21 вірші).
Шлях від молитви уст – через молитву розуму – до молитви серця – це шлях зростання, шлях вдосконалення, шлях спасіння. І дай нам Бог на цьому шляху здобуття Духа не відступити, не схибити, не угасити віру й надію! Коли ж вистоїмо до кінця – то не даремними будуть зусилля наші. “Бо Царство Боже – не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім” (Послання апостола Павла до римлян, 14 розділ, 17 вірш).
ПІДНЯТИСЯ, ЩОБ ПОБАЧИТИ...
В неділю тридцять другу по П’ятидесятниці читається у храмах Євангеліє від Луки:
“І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон (“Єрихон” – пахощі, запашність. Тут не “Христова запашність”, як іменує апостол Павло віруючих і вірних, але лжезапашність – приваблива, знаджуюча запашність гріха. Єрихон – місто язичеське, місто гріховної насолоди, духовне місто тих, хто на перше місце в своєму житті ставить матеріальні утіхи, оману багатства віку цього, задоволення плотських бажань. Кому солодкий запах беззаконня запаморочує розум. “Проклятий перед Господнім лицем кожен, хто встане й відбудує це місто Єрихон (в серці своїм. – Авт.), – на первороднім своїм (на духовності своїй, занапастивши душу. – Авт.) він закладе його...” (Книга Ісуса Навина, 6 розділ, 26 вірш)).
І ось чоловік, що звався Закхей (Закхей означає чистий, той, що очистився. Тут – очистився від старого, гріховного розуміння сенсу буття, від колишнього бачення; очищується від наркотичного дурману єрихонської “запашності”), – він був старший над митниками (Митники у біблійній мові – ті, хто служить світові, хто збирає податки для кесаря, хто віддає кесарю – кесареве, світові – світське, забуваючи про Бога. Забуваючи віддавати Богові Боже – плоди милосердя та богопізнання, про які каже Господь: “Бо Я милості хочу, а не жертви, і боговідання – більше від цілопалень” (див. Книгу пророка Осії, 6.6)), і був багатий (тут багатий не духовно, але матеріально, багатий “багатством неправедним”, земним), – бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст...”