Тут зробимо зупинку, і розглянемо морально-етичний аспект прочитаного, ґрунтуючись на духовній символіці. Що означає “був багатий, але бажав бачити Ісуса” (Ісус – Спаситель. – Авт.)? Від чого бажав спастися духовно маленький, духовно ущербний митар? Від своєї нещасливості. Так-так! Саме від нещасливості. Адже щастя – це найповніше задоволення насамперед духовних, а потім уже матеріальних потреб людини. А саме духовні потреби цього “малого на зріст” митаря якраз і не були задоволені, що й стало причиною внутрішньої трагедії цієї людини. Втім, чому “цієї”? – цих! Цих людей. Адже все, що написано у Святому Письмі, написане для людей і про людей. І кожна буквально-історична особистість, потрапивши на сторінки Біблії, втрачає ознаки індивідууму, й стає узагальнюючим образом, символом, архетипом. Закхей – емблема людей суто світських, які “варяться” у своїх матеріальних інтересах, зовнішньо є ніби благополучними, а всередині, в душі – глибоко нещасливими.
Свого часу я мав бесіду з одним проповідником із Швеції. Пригадую його гірку іронію: “Ви тут, в Україні, занадто наївні. Ви думаєте, що коли ви “наїстеся” (“наїстеся” – у розумінні забезпечення матеріального достатку: матимете машину, дачу, власний котедж “запакований” дорогими меблями та усілякою побутовою технікою), – то станете щасливими... Ми у Швеції вже “наїлися” й “об'їлися”. І на сьогоднішній день посідаємо одне з перших місць у світі за рівнем матеріального забезпечення населення, і одне з перших же місць за кількістю самогубств на душу того-таки населення... Бо без задоволення духовних потреб – немає щастя!..”
А тепер погляньмо на себе через призму оповіді про митаря Закхея: чи не подібні й ми до нього? А якщо подібні, то як спастися?..
“І, забігши вперед, він виліз на фігове дерево (піднявся духовно – побачив нечистість свою, покаявся, відкрив серце вірі смиренній, став приносити плоди милосердя, пізнавати Творця усіма доступними людині методами: через спілкування з творивом (природою), дослідження Слова Божого і, нарешті, через пізнання Бога у самому собі, в серці своєму, дослухуючись до голосу совісті, занурюючись у внутрішній, духовний світ. Фігове дерево (смоківниця) – символ духовного древа, яке покликане давати плоди. Ті самі плоди милосердя, що про них говорить Господь), щоб бачити Його [Ісуса] (“Таємницю, заховану від віків і поколінь, а вона – Христос в нас, надія слави” (див. Послання апостола Павла до колосян, 1.26)).
А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору на нього (побачив духовне сходження колишнього митаря) й промовив: «Закхею... сьогодні Мені потрібно бути в домі твоїм!»... Став же Закхей та й промовив до Господа: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, – верну вчетверо (вчетверо – тобто всесторонньо, повністю, з усіх чотирьох сторін)». Ісус же промовив до нього: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло (дім – серце людське; спасіння – щастя, мир, радість духовні), бо й він син Авраамів (син Авраамів – тут дитя віри, нащадок обітниць Господніх). Син-бо Людський (Христос) прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!” (Євангеліє від Луки, 19.1-16).
ВЕЛИКИЙ ПІСТ
“Кожного разу, коли ми говоримо собі «ні», ми робимось міцнішими, і кожного разу, коли ми піддаємося якомусь потягу, ми можемо ослабнути” (о. Олександр Мень).
1). Напередодні. Притча для деяких певних...
Ось і відшуміли різдвяні свята. Здається, недавно лунали по містах і селах колядки, ходили по хатах веселі щедрувальники, аж от незабаром уже і Піст. Передпостовий період уже розпочався. І почався він “неділею митаря і фарисея”. В церквах на божественній літургії читалася однойменна притча:
“А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, – один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирники , неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, – буде понижений, хто ж понижається, – той піднесеться” ( Євангеліє від Л уки, 18 розділ, 9 – 14 вірші ).
Хто такі фарисеї? В часи Ісуса Христа це була найвагоміша релігійна партія або секта. Саме слово “фарисеї” означає “відокремлені” або “уособлені” в значенні, зрозуміло, кращої, вибраної частини юдейського народу, справжніх охоронців усіх істинних релігійно-національних традицій. Фарисеї вбачали спасіння юдеїв у тому, щоб якомога суворіше виконувати правила своєї віри. Єдиними справжніми спадкоємцями царства Божого фарисеї визнавали тільки себе.
Моральне вчення фарисеїв відрізнялося вузьким формалізмом та дріб’язковістю. Вони вважали необхідним не тільки (а точніше, не стільки) буквальне дотримання усіх правил та постанов закону Мойсея, але також і переказів (“отцівських передань” – див. Послання апостола Павла до галатів, 1.14), які тлумачили Закон. Ці передання декотрі з них ставили навіть обов’язковішими, аніж сам Закон.
Релігійність фарисеїв обмежувалась самою лише обрядовістю. Якщо зовнішні приписи виконані – то людина нічого більше й не винна Богові. Отже, ревність їх мала чисто зовнішній характер. Правда, зі сторони складалося враження, ніби вони живуть і діють виключно во славу Божу. Однак, насправді, шукали вони слави й честі тільки для самих себе. Про лицемірство фарисеїв говорить нам Сам Господь наш Ісус Христос зі сторінок Святого Письма: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, – бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!” (Від Матвія, 23.13); “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те станеться, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!” (Там же, 23 розділ, 15 вірш); “Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості! Так і ви, – назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!” (Там же, 23.24–28); “Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, – обоє до ями впадуть” (Там же, 15.14); “Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук – людських заповідей...” (Там же, 15.6–9).
А кого зображає у притчі про митаря й фарисея митар? Митарі – це збирачі податків на користь Римської імперії. Працюючи на завойовників, митники наживалися за рахунок одноплемінників. Тому юдеї вважали їх зрадниками й невиправними грішниками. Мовою символів митар – це людина, яка віддає тільки “кесарю – кесареве”, забуваючи про “Богові – Боже”. Проте, як бачимо, митар, що розкаявся у своєму безбожництві, – “повернувся до дому свого більш виправданий”, аніж фарисей.