Третя неділя передпостового періоду присвячена Страшному Судові. Вона називається іще м’ясопусною, бо в цю неділю “запускається”, припиняється вживання м’ясних страв. В народі цей тиждень називають масляницею.
Ще з язичеських часів період проводів зими і зустрічі весни був особливо радісним і веселим. Наші предки у ці дні поклонялися сонцю. Символіка сонця була в усьому. Навіть традиційні млинці – не що інше, як символ круглого гарячого світлого сонця. Церква вела безупинну боротьбу з поганськими звичаями. Для того аби викорінити з свідомості людей звичку поклонятися не Творцеві, а творінню, вона у дечому пішла на компроміс. Керуючись словами Христа: “Будьте ж мудрі, як змії” (Євангеліє від Матвія, 10 розділ, 16 вірш), церковнослужителі в боротьбі з язичництвом проявили зміїну гнучкість. Там, де не можна було зовсім викорінити поганські традиції, церква надавала їм християнського забарвлення, замінюючи язичницьку символіку на християнську.
У біблійній мові сонце – символ життєдайного Світла Правди. В книзі пророка Малахії читаємо: “А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його, – і ви вийдете та поскакаєте мов ті ситі телята!” (Малахії, 4.2). І таким чином церква благословила святкування масляної, як зустріч Сонця Правди – Христа.
В Євангелії від Івана сказано: “Суд же такий, що Світло на світ прибуло...” (Від Івана, 3.19). І недаремно масляна припадає саме на неділю Страшного Суду. В цю неділю у храмах читається Євангеліє від Матвія:
“Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить один від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів.
І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята – ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був – і ви нагодували Мене, прагнув – і ви напоїли Мене, мандрівником Я був – і Мене прийняли ви. Був нагий – і Мене зодягли ви, слабував – і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене».
Тоді відповідять Йому праведні і скажуть: «Господи, коли то Тебе ми голодного бачили – і нагодували, або спрагненого – напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили – і прийняли, чи нагим – і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці – і до Тебе прийшли?» Цар відповість і промовить до них:«По правді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, – те Мені ви вчинили».
Тоді скаже й тим, хто ліворуч: «Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові і його посланцям приготований. Бо Я голодував був – і не нагодували Мене, прагнув – і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був – і не прийняли ви Мене, був нагий – і не зодягнули Мене, слабий і в в’язниці – і Мене не відвідали ви».
Тоді відповідять і вони, промовляючи:«Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в’язниці – і не послужили Тобі?» Тоді Він відповість їм і скаже: «По правді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, – Мені не вчинили!» І ці підуть на вічну муку, а праведники – на вічне життя” ( Від М атвія, 25.31-46).
Як бачимо, немає тут поділу за принципом національності, кольору шкіри, соціального стану, релігійної приналежності, канонічності чи неканонічності. Не каже Господь: “Ану, розділіться-но по партійних списках...”, чи “Станьте, протестанти, сюди, католики – сюди; УПЦ Київського патріархату у той куток, а Московського – в інший...” Ні! У Господа, як бачимо, інший принцип поділу на праведних і неправедних: “овни і козлища”. Ті, хто нагодував, напоїв, проявив милосердя до свого ближнього, і ті, хто вчинив серця свої кам’яними, а вуха – глухими; кому “бог віку цього” – сатана – “засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа” (див. Друге послання апостола Павла до коринфян, 4.3-4).
Як часто нам, людям, хочеться обмежити Бога своїми вузькими рамками, перетворити Його на козирну карту у власних політичних чи релігійних іграх! Як часто ми, немов ті римські вояки, ділимо одіж Христову, тягнучи кожен до себе праведність Його, підганяючи істину під свої шкурні інтереси. Як часто ми розпинаємо Христа іржавими цвяхами лукавства й лицемірства, насильства й користолюбства свого. Пробиваємо тіло Його гострим списом агресивності та ненависті до ближнього, забуваючи про Суд. Забуваючи, що прийде Христос у славі судити живих і мертвих. Що побачать Його всі, і ті, які прокололи...
Бог не вміщується в рамки релігійних догматів та канонів. Він не потребує служіння рук людських. Він вимагає служіння наших сердець. “Милості хочу, а не жертви, і богопізнання – більше від цілопалень”, – посвідчує Господь в книзі пророка Осії. “Жертва Богові – це дух сокрушенний, серцем смиренним і скорботним Ти не погордуєш”, – підносить молитву свою псалмоспівець Давид.
“Зупиніться на шляхах своїх”, – благає нас Єремія. Чи почуємо? Чи зрозуміємо оті слова Господні: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!», увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм Я оголошу тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Від Матвія, 7.21-23).
4). Напередодні. Прощенна неділя
Остання неділя передпостового періоду називається Прощеною. Вона носить також назву неділі сиропусної, бо в цей день припиняється вживання не лише м’ясних, але й молочних продуктів. Понеділок після Прощенної неділі – початок Посту, чотиридесятниці, – 40-денного Великого посту, який потім завершується Страсним тижнем.
Чому остання неділя перед великим постом має назву “прощена”? Тому що в цей день усі вірні, які готуються до очищувального періоду посту, покликані простити один одному усілякі образи, та попросити прощення за все зле й недобре, що вчинили всім, кого скривдили. Християни мають увійти в постовий період очистившись від усіх образ, кривд і непорозумінь, повинні простити оточуючим, щоб і Господь простив нам наші провини чи то в слові, чи в ділі, свідомі й несвідомі. Згідно з приписами церкви, якщо у цей день ми не маємо змоги особисто зустрітися з тим чи іншим ближнім своїм, але відчуваємо, що скривдили його хоча б у думках, або тримаємо на нього образу в серці своєму, – конче необхідно хоча подумки попросити в нього пробачення і самому вибачити йому все.
У цей день в усіх храмах східної традиції читається уривок з Нагірної проповіді Господа нашого Ісуса Христа:
“Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших.
А як постите, то не будьте сумні, як лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. По правді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно.
Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на Небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” ( Євангеліє від М атвія, 6 розділ, 14 – 21 вірші ).
В молитві Господній “Отче наш” ми промовляємо такі слова: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...” Отже, як бачимо, якщо ми не прощаємо своїм боржникам, то не простить і нам Отець наш Небесний. Тут – велика мудрість! Господь встановив чіткий закон: “Що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (див. Послання апостола Павла до галатів, 6.7). Якщо ми сіємо навколо себе добро, милосердя, любов, – відповідно й пожнемо сторицею. Коли ж сіємо ненависть, зло, нелюбовність, – такий само зберемо й врожай. Якщо сіємо вітер – обов’язково пожнемо бурю, і таким чином пізнаємо, що “Бог осміяний бути не може” (див. там же).