Близько 593 року до Різдва Христового пророку Божому Єзекіїлю було видіння Господньої слави. Він бачив колісницю Бога Всевишнього, що її рухали херувими (див. Єзек. 1.4-28). Херувими – це вищі ангели розуміння, ангели відання, які символізують собою повноту знання істини, а отже і повноту бачення як історичного шляху усього людства, так і кожної людини зокрема. Шлях людства – шлях до Царства Божого, до повного і вільного царювання Божества у всьому Всесвіті. Цей шлях зображується у видінні під образом чотирьох коліс колісниці (число 4, згідно з наукою про біблійну символіку чисел – гематрією, – означає всебічність, всесторонність, тут – повноту бачення й здійснення програми Божого Спасіння). І котяться ці колеса в Царство Боже, і нездоланним є поступ колісниці Господньої.
Та як же нам бути? Невже залишається жити тільки надією на воздаяння в невідомо як далекому майбутньому? Та ні ж бо, ні! Царство Боже всередині нас, а “вигляд тих коліс та їхній виріб – ніби колесо в колесі” (див. Єзек. 1.16). І вже не важливо, коли настане загальний кінець заземленому мисленню і способу життя світу цього. І не так важливо для нас, коли докотяться ці колеса Великої Колісниці до вселенського торжества Любові Божої. Наші долі – це колеса в колесі, і незалежно від колеса історії наші коліщата можуть вже досягти цієї Обіцяної Землі, як сказав святий Макарій Великий: “Тому-то, хто намагається увірувати та прийти до Господа, нехай молиться, щоби іще тут прийняти йому Духа Божого, бо Він є життям для душі, і для того було пришестя Господнє, щоби іще тут дати душі це життя – Духа Святого...” “Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних...”
Хто ж ці “деякі”? Як стати одним із них? Як сподобитися Царства Небесного уже зараз, не скуштувавши смерті? Як досягти висот Духа, на яких з радісною відвагою гукаєш: “Де, смерте, твоє жало?!” Як спасти свою душу? А ось як: “Коли хоче хто йти вслід за Мною...” Ось вона, програма Божого Спасіння: зректися самого себе, взяти хреста свого, і твердою ходою йти дорогою Христа. Бо Він є Шлях, і Правда, і Життя. Він є Шлях Правди, що. веде до Життя Вічного. Ми повинні розіп’яти в собі гріх разом з Христом. І вмерти для гріха разом з Ісусом. А тоді і воскреснути в життя вічне разом із Ним. Бо якщо хочемо душу свою, життя своє (душа і життя в Біблії – слова синоніми) спасти, то мусимо погубити, знищити своє старе, гріховне життя, стару гріховну душу. А якщо погубимо її ради Христа, тоді й знайдемо її оновленою та очищеною, а відтак і збережемо.
Яка, дійсно, користь нам, коли здобудемо все багатство світу цього – владу, земні добра, – та душу занапастимо, позбавивши себе найдорожчого – миру і радості в Дусі Святім? Або що взамін дамо за душу свою, коли прийде неминуча година суду (а прийде вона для кожного з нас, будьте певні!), і настане момент істини, і прийде час підвести підсумки прожитого? Що, коли, озирнувшись назад, побачимо, що все життя своє жив, як тварина, – тільки й всього, що їв, пив, розмножувався, спав, спорожнювався від з’їденого й випитого. Чи не буде, як у відомому донедавна творі, “нестерпно боляче за безцільно прожиті роки...”? Що навзамін дамо за душу свою?
“Поправді, поправді кажу вам”, – промовляв Господь 2000 років тому учням Своїм. “Поправді, поправді кажу вам”, – промовляє Він до нас і сьогодні...
ЦЕЙ РІД НЕ ВИХОДИТЬ ІНАКШЕ...
В неділю четверту Великого посту проповідується в храмах Євангеліє від Марка (9-й розділ, з 17 по 31 вірші). Про історію зцілення біснуватого отрока розповідають нам іще два євангелісти-синоптики (“синоптики” – від грецького “синопсис”, збіг), Матвій та Лука (див. Євангеліє від Матвія, 17 розділ, 14–18 вірші, та від Луки, 9.38–42). Безумовно, кожне слово цієї євангельської оповіді наповнене глибоким морально-етичним та духовно-символічним змістом. Але сьогодні ми торкнемось лише деяких її аспектів, по ходу цитування розкриваючи окремі моменти історії про уздоровлення сновиди. Отож, відкриймо Біблію...
“І Йому [Христу] відповів один із натовпу (батько біснуватого сина): «Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.
(В біблійній мові чоловіча стать символізує собою віру, розуміння. Тут “батько” – віра, розуміння людини, віруюча людина взагалі, адже мова йде про ізраїльтянина, а Ізраїль появляє собою саме народ віри. “Син” – ніщо інше, як плід цієї віри, духовність людини. Як бачимо, батько цей, хоча і є віруючим, але не вірним, оскільки плід віри його, духовність його, син його – біснуватий, власне “духовність бездуховності”. Людина знаходиться ніби у темряві зовнішній – духовно мучиться, духовно страждає.
Слово “біснування” походить від слова “біс”. А етимологія слова “біс” подвійна. По-перше, “біс” – від прадавнього “бєс”, що означає “відсутність”, і в українську мову увійшло у вигляді префікса “без”: бездуховність, безсовісність, безпринципність, беззаконня. Оця-то бездуховність і є плідним ґрунтом для розвитку в серці людини звіриних помислів та бажань, лихої пожадливості та зажерливості, що суть – ідолослуження. Не випадково друге значення слова “біс” – звірина, від латинського “бестія”.
“Дух німий” – то німота бездуховності. Адже що лежить на серці – про те говорять і уста. І якщо в серці німота, порожнеча, духовна пустеля, – то й уста, відповідно, німі. Німі від незнання слова Божого, через відсутність праведності, миру і радості в Дусі Святім, – одна лише мука духовна: плач та скрегіт зубів.)
А як він де схопить його, то об землю кидає ним (“земля” – тут дольнє, плотське: страждання, породжені плазуванням у поросі ницих пристрастей, залежністю від лихих бажань), і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне (“пускає піну” – результат збурення, кипіння пристрастей, оскаженіння; “скрегоче зубами” – прояв злості, лютої ненависті; “сохне” – нищиться, мертвіє, губить себе). Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його (біса), – та вони не змогли».
А Він [Христос] у відповідь каже: «О роде невірний, – доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!» (тут: приведіть до Христа, до слова Божого, до духа Христового, до віри смиренної, яка чинна любов’ю, що вона “від слухання...”).
І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... (Перед очищенням біси пристрастей, лихих звичок, пожадливостей плоті з подвійною силою мучать людину. На кожному кроці чатують спокуси диявольські, бо “має він лютість велику, знаючи, що короткий час має”. І тим, хто став на шлях очищення – шлях нового життя в Бозі, шлях воскресіння, шлях підняття з пороху земного, – треба знати це, і бути готовим).
І Він [Христос] запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства (Див. Псалом 50-й: “Ось-бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя”. У даному випадку “мати” – символ негативний, означає старе, гріховне життя). І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. (Тут “вогонь” – це пекельне полум’я спокус, страждань, страху, сорому, хвороб, а “вода” – рятівна купіль покаяння. Як часто люди потрапляють в це замкнене, безпутне коло. Коли смакуємо плодами забороненого древа, то забуваємо про Господа. А коли заболить, коли біда вже, коли тривога – тоді й до Бога. Та потім знов забуваємо про прощення давніших гріхів – і наново у пекло прокляття гріха...) Але коли можеш що ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Що до того твого “коли можеш”, – то тому, хто вірує, все можливе!» (Вірою спасетесь – навчає Господь. Вірою, що має плоди милосердя та богопізнання. Зусиллями береться царство духовного неба).
Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав і сказав йому: «Душе німий і глухий (глухий до слова істини, до благодаті), тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь! І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, – аж багато-хто стали казати, що помер він... А Ісус взяв за руку його (“руки” – діла: підтримав) та й підвів його, і той устав.