Тому Ларднер вимагав гарантій:
— Мені, приміром, не подобається, що значну частину операції ми доручаємо людині, яка, як я зрозумів, нічого не тямить ні в розвідці, ні, тим більше, в політиці. Я не задоволений тим, що вся програма схожа на постріл гармати, а не на запуск керованої ракети. Ми повинні коригувати «траєкторію польоту», а не чекати, доки бомба вибухне там, де ми, можливо, і не розраховували. Ви маєте щось заперечити, містер Черчілль? — Ларднер так подивився на Нормана, що той зрозумів, що заперечувати не варто, але вирішив все-таки не віддавати ініціативи цьому вискочці.
— Ні, я не хотів би вам заперечувати. — Норман подумав, що лізти на рожен не варто, краще поступово, не ображаючи самолюбства шефа, схилити його до свого варіанта, — маю намір лише дещо уточнити. По-перше, останні роки для нашої служби були не найкращими…
— Коротше, — буркнув Ларднер.
«У надмірній чемності його не звинуватиш», — подумав Норман, але й справді спробував викласти свої міркування стисліше.
— Для надзвичайної операції нам потрібен агент, який би випадково чи не випадково, не міг би потрапити в поле зору КДБ. Нова людина — надійна, перевірена — найкраща постать. До того ж їй не треба знати всього. Трішки наївності у роботі з професіоналами тільки зроблять її поведінку логічнішою.
Як і три дні тому, Норманові знову забракло повітря.
— По-друге, ми уважно стежитимемо за ходом операції, і мені вона нагадує, коли скористатися вашими аналогіями, не постріл гармати, а надійний швидкісний літак, який слухається будь-якого поруху руки пілота.
— Після Пауерса я мало довіряю літакам.
— Свою справу вони зробили, адже відсутність інформації — теж інформація.
Ларднер вибухнув:
— Я чекаю од вас не камікадзе, котрі доводитимуть можливості радянської протиповітряної оборони і КДБ, а у в'язниці на дозвіллі аналізуватимуть форми й методи їхньої роботи! Я хочу, аби наші агенти робили справу не під наглядом радянської контррозвідки, а поза її очима. Ради не повинні мати навіть уявлення, що Джон чи Джеймс працюють на нас, вони не повинні вирахувати виконавців операції навіть після того, як її результати вибухнуть в Афінах. Адже це вже занадто — після кожної дрібниці набирати новий штат…
— Те, про що ми говоримо, — не дрібниця, містере Ларднер.
— Так, ми справді ладні пожертвувати ким завгодно, аби довести справу до кінця. Але переможного кінця!
Майже одночасно вони зрозуміли, що нервують більше, ніж потрібно. А нерви — поганий порадник у їхній роботі. Та відступати ніхто не хотів, хоча тільки взаємний відступ міг привести обох до мети.
Ларднер відкрив велику дерев'яну коробку, що стояла в нього на столі, дістав звідти сигару, ножичком обрізав її кінець, довго пихкав, припалюючи, а потім відкинувся на спинку крісла і заплющив очі.
Мовчав і Норман. Він не новачок у ЦРУ і тому, як і кожен професіонал, вмів критично оцінювати зроблене. І міг побитися об заклад, що операція спланована не найгіршим чином. Але затвердити її повинен Ларднер, а потім саме Ларднер повинен доповісти про неї директорові і одержати на те його згоду. Тому зараз, ось тут, треба було переконати шефа не лише погодитися із запропонованим планом, а й повірити в нього. Адже недовір'я, виникнувши одного разу, позначиться згодом на манері говорити, аргументації, і директор одразу відчує цю непевність.
Норман згадав ще зовсім молоденького професора, котрий читав їм лекції з психології комунікації і просив запам'ятати, мов «отче наш», як схиляти людей до своєї думки. І першою заповіддю було: «Єдиний надійний спосіб досягти найкращого результату в суперечці — уникнути суперечки». Заповідь номер два: «Коли ви помилялися, то зізнайтеся в цьому одразу і щиро…»
«Що за дурниці мені верзуться, — подумав Норман. — Чому це я не маю рації? Все вивірено, розписано по днях і годинах, врешті, це не перша операція і, сподіваюся, не остання на моєму віку… Але ж і Ларднер не менше, якщо не більше, ніж я, зацікавлений в успіхові, а тому повинен вимагати отих самих гарантій…»
Норману якось лише тепер спало на думку, що необхідність такої операції висловлена саме Ларднером, що Ларднер стояв коло її витоків — дні роботи над структурою, принципами і деталями зробили цю операцію його, Нормановою, тому іі не хотілося відмовлятися од жодного ходу, як кожному авторові болить, коли в його дітища хтось відшукує дрібний гандж і на тій основі намагається відпанахати від завершеного цілісного твору чималий шмат тільки заради задоволення власних амбіцій.