Його очі звузилися.
— Ніхто не сміє кривдити Ліннею! Ти чув?
Навіть не вагаючись, він швиргонув у щура книжку. Але той був спритніший і встиг відскочити. Бридка тварина стрибнула на підлогу. Лінус хотів ударити пацюка носаком, але гризун проскочив йому між ногами й зник за дверима.
Лінус — за ним.
Пацюкові кігті гучно дряпали підлогу, тож навіть у сутінках легко було визначити, куди він біжить. Вийшовши у передпокій, Лінус побачив, як щур біжить сходами на горішній поверх.
Хлопчик на мить зупинився, а потім побіг за гризуном. Щур, який уже, здається, повірив, що врятувався, вискнув і зник у темряві.
Лінус вибіг нагору й підняв лампу. Підлога вкрита товстим шаром пилу — прозорий натяк, що сюди ходити не можна. Але щурячі сліди чітко видно в пилюці — і Лінус пішов за тварюкою.
Сліди вели ліворуч і повертали в коридор. Там на стінах висіли такі самі свічники, як і внизу. Хлопчик проминув кілька зачинених дверей і повернув праворуч. Він уважно стежив за доріжкою слідів і прислухався до шкрябання кігтів по підлозі.
Зненацька щось гучно клацнуло. А через секунду почулося, як щось важке протягли по підлозі.
Лінус зупинився.
Він вдивлявся у темряву, намагався хоч щось розгледіти у світлі гасової лампи. Раптом підлога стала вгинатися, і хлопчик швидко ступив крок уперед. Під ним проламалася дошка, й він закричав. Нога по коліно провалилася під долівку. Хлопець перевів подих. Знову запала цілковита тиша. Лінус трохи вагався, чи безпечно спробувати вилізти, але потім потихеньку вибрався і звівся на ноги.
Подумав, що, може, варто повернутися. Але перед очима спливли подряпини на щоках Ліннеї, і гнів знову охопив його.
Тримаючись за стіну, Лінус потихеньку просувався вздовж коридору, в кінці якого побачив книжкову шафу. Пил і павутина ковдрою лежали на книжках і якихось невідомих штуках. Лінус глянув на підлогу й застиг від подиву. Сліди доріжкою тяглися аж до шафи, але вони змінилися. Стали більші, набули іншої форми. Чотири відбитки стали двома. Лапи стали ногами — великі ступні з чотирма пальцями. Лінус чітко бачив борозни від кігтів.
У ньому знову ворухнувся страх, аж тут дещо привернуло його увагу. В одному з кутків на шарі пилу залишився слід, ніби шафу відсували. Лінус бачив чимало пригодницьких фільмів і миттю зрозумів, що це означає. Він потягнув за кілька книжок, але нічого не сталося.
Хлопчик роззирнувся. Біля шафи стояла фігура ангела. І на одному крилі не було пилу. Очевидно, хтось нещодавно його торкався. Лінус затамував подих і натиснув на крило. Щось клацнуло. Шафа з книжками відсунулася від стіни. Лінус несміливо зазирнув у темний отвір.
Розділ четвертий
Лінус стояв у проймі дверей і вдивлявся у темряву. Хоч як силкувався, не міг роздивитися нічого, крім темно-червоної килимової доріжки.
Сумнівався він лише мить, а потім підняв лампу й пішов усередину, беззвучно ступаючи по м’якому килиму. Аж тут різкий звук змусив його підскочити. Двері пастки за ним зачинилися. Він кинувся назад, щоб спробувати їх відчинити, але світло лампи вихопило з темряви щось блискуче.
На столі лежав череп тварини, немовби зроблений із золота. В очницях сяяли червоний і зелений коштовні камені, великі, як виноградини. Біля черепа лежав вигнутий срібний кинджал із руків’ям у формі вовка. На вигляд кинджал здавався дуже гострим.
Лінус повернув коліщатко на лампі, що регулювало полум’я. У кімнаті стало світліше, і хлопчику перехопило подих.
Навколо нього аж виблискувало від усяких скарбів. Купи золотих монет. Ящики й скрині, наповнені ланцюжками й перлинними намистами. Персні, браслети й коштовне каміння найрізноманітніших форм і барв. Золоті й срібні фігури чудернацьких тварин і птахів. Чорні мерехтливі кам’яні кристали, довші за Лінусові пальці. На столі — стара колода карт, обмотана потертим шкіряним ремінцем.
Він побачив глобус з бурштину і підійшов роздивитися його зблизька. Усередині висіла невеличка фігурка, схожа на людську, якщо не зважати на кабанячі крила й щось на зразок скорпіонячого хвоста. У маленьких блідих очицях фігурки було щось таке, від чого Лінуса кинуло в дрож. Здавалося, що ті очі його бачать. Хлопчик незграбно повернувся спиною до глобуса й постарався звільнитися від цього неприємного відчуття.