— Що сталося з цими будинками? — показав він на розвалища.
— Ми запізнимося, — Ліонора глянула на призахідне сонце. — Поквапся.
Дівчина кивнула головою в бік гори, що височіла на обрії. Як гігантський зуб, вона стриміла аж до червоного неба. Лінусові здалося, що він бачить мури й вежі.
— Це Сантіона? — Лінус глянув на Ліонору.
— Саме так.
Сестра не зупинялася.
— Схоже радше на великий мурашник, — буркнув Лінус.
— Дуже вдале порівняння, Лінусе, — засміялася Ліонора. — Більша частина міста складається з тунелів, і в ньому забагато людей, як на мене.
Лінус трохи прискорився, щоб наздогнати її.
— А чому його побудували так? Чому не збудували звичайних будинків?
— Бо так безпечніше. Сантіона майже неприступна. Для інгалів це було нескладно. Вони змінюють форму каміння так само легко, як ти або я місимо тісто.
— Інгали — це жителі цього міста?
— Так, вони дбають про нього, ремонтують те, що варто полагодити.
Лінус усміхнувся:
— Як мама зі старими будинками.
Лінус помітив, що Ліонора пішла швидше. Раз по раз вона поглядала на сонце, що опускалося все нижче, і щодалі менше говорила. Схоже, вона всерйоз непокоїлася. Відстань від них до Сантіони виявилася більшою, ніж здавалося. Лінус був упевнений, що до темноти вони не дійдуть. Мабуть, Ліонора розраховувала, що Лінус ходить швидше. А йому доводилося майже бігти, щоб не відстати від неї.
Попереду ще була половина долини. Хлопчик роздивися світлі крапочки на стінах Сантіони. Мабуть, вікна там таки були.
— Ліоноро… — мовив він між кількома важкими вдихами. — Що стається, коли спадає темрява?
Він хотів це знати, але водночас і не хотів.
Ліонора кинула на нього швидкий погляд.
— Виходять Нічні Мисливці, — відповіла коротко, зупинилася і роззирнулася. — Ми не маємо часу, — сказала вона похмуро. — Нам конче треба знайти прихисток до темноти.
— Скільки залишилося часу? — Лінус теж роззирнувся.
— Менше, ніж мені хотілося б, — Ліонора рушила до купи валунів.
Лінус пішов за нею. Він не міг збагнути, хто такі Нічні Мисливці і звідки вони виходять. Мабуть, із лісу. Там повно всіляких монстрів.
Підійшли до купи каміння. Здавалося, що колись це каміння було великою вежею. На одному валуні виднівся зелений відбиток руки.
— Це знак для мандрівників, — показала на нього Ліонора. — Так позначають безпечні місця для відпочинку, щоб інші могли їх знайти.
— То тут ми зможемо безпечно переночувати?
— Принаймні безпечніше, ніж на рівнині.
Ліонора присіла перед купою, а потім помахала Лінусу:
— Ходи сюди. Тут вхід.
Вона показала на отвір під каменем. Лінус зазирнув у темну яму — простір був більший, ніж він очікував. Ліонора спустилася в печеру, Лінус — за нею.
У щілинах над ними вигравали золоті відблиски призахідного сонця. Це справді була хороша криївка. Камені утворювали склепіння над головою. Ніби іглу з необтесаних валунів.
— А якщо воно завалиться? — насторожено проказав Лінус.
— Не завалиться, — запевнила Ліонора. — Глянь сюди.
Вона провела пальцем уздовж стику двох великих каменів. Коли Лінус придивився, то побачив, що краї валунів розплавилися і зрослися разом. І всі каменюки були з’єднані між собою так само.
— Мабуть, цю схованку побудував інгал, — Ліонора поплескала по кам’яній стінці. — Дуже міцно, міцніше нікуди.
Лінус усівся на пухку землю. Замурзається, звісно, але зараз це його зовсім не бентежило. Він відчув, що страшенно стомився. Спершу безсонна ніч у Тракеборзі, потім усі ці події у Позасвітті одна за іншою.
Хлопчик набрав жменю землі й випустив її між пальцями. Зараз він хотів тільки додому. У Позасвітті страшно. Він хотів до мами і Ліннеї. Звичайно, поруч з Ліонорою він почувався безпечніше, але Вільгельмові слова повсякчас гризли його. Що, як Ліонора бреше? Що, як вона — просто черговий монстр, який маскується під його сестру?
Він почув, як Ліонора лягла біля нього, і вдав, що спить.
Ще довго він лежав без сну. Думав. Здебільшого про маму та Ліннею. Поки Щур по цей бік Воріт, вони в безпеці. Але якщо він повернеться до Тракеборга, поки Лінус тут…
Стривай!
От якби він не заходив у ту нору! Треба було її забити чи завалити… Але вже пізно. Так чи інакше, йому доведеться взятися за Щура. Більше нема кому цього зробити. Хоч хто насправді Ліонора, вона хотіла знищити Щура. І якщо вони зможуть — Лінусову сім’ю врятовано. Вже через це він міг довіряти їй. А там буде видно.