Розділ 14
Львів, травень 1941. В НКВС пригощають коньяком
Ваврик поблажливо розсміявся, нахилився й вийняв з-під столу пляшку коньяку та розлив по чарках. «Вгадав моє бажання?» — здивувався Курилас і випив чарку одним духом, не смакуючи. Полковник налив знову і сказав:
— Все ж таки ваша вузька спеціялізація дається взнаки. Ви знаєте все про хрестові походи, але про Сторічну війну, мабуть, не все. Вже є найновіші дослідження про те, що спалено було не Жанну, а чарівницю, яку видали за Орлеанську діву. Ніхто не бачив, кого страчували, бо на голові в цієї особи був ковпак. Не буду тут деталізувати, скажу лише, що в архіві Ватикану зберігся допит жителів села Домремі, де нібито народилася Жанна. Всі вони в один голос стверджували, що вона не селянка, а донька Ізабелли Баварської і Людовіка Орлеанського. Зрештою, про її королівське походження свідчив і її щит з гербом Карла Сьомого.
— Так, я читав, що сучасників вражало, як вона вправно їздила верхи, як орудувала списом.
— І це теж. Та найцікавіше, що у звітах інквізиції нема жодної згадки про її страту. Отже, історики сходяться на тому, що її під час страти підмінили. Хоча це для нас несуттєве. Вона завжди відроджується. Приносить себе сама ж таки в жертву і відроджується. Розумієте? — Полковник знову налив коньяку і запитав, примруживши очі. — Що ви про це думаєте?
Курилас уже не пив одним хилом, а смакував і розтягував задоволення.
— Вибачте, але що я повинен думати? — пробурмотів. — Я ж атеїст.
Полковник розсміявся.
— Перестаньте. Живучи в Галичині, ви не могли б бути атеїстом. Ви ж ходили до церкви.
— Нерегулярно, — боронився Курилас, нізащо не бажаючи видавати свої стосунки з опіумом для народу.
— Гаразд, це не має значення. Нас не цікавлять ваші контакти з Богом. Нас цікавить, що ви думаєте про те, що я розповів.
— Красива легенда. Мабуть, ще діонісійська. Це ж з античних часів була легенда про вічно юного Діоніса. А потім, видно, церковники пристосували її до Богородиці.
— Проблема в тому, товаришу професоре, що це не легенда, — постукав по столу пальцями полковник. — Ми цим питанням займаємося вже кілька років. Особисто я передивився безліч джерел і знайшов доволі багато різноманітних свідчень про її появу в різні епохи. Інколи неможливо, щоправда, ідентифікувати — вона це чи не вона. Але здебільшого, як у випадку з Жанною д’Арк, сумнівів нема. Щоб було простіше: ми її шукаємо.
Курилас відчув, що пітніє від хвилювання, і глибоко зітхнув. Він розумів, що сперечатися без сенсу і налаштувався покірно слухати всю цю маячню.
— У вас є дані про те, що вона з’являлася і в наш час? — запитав обережно.
— Так, є. Вона з’являлася у всі віки. А біля неї виникав і той лицар, який рятував її там — неподалік Єрусалима. Вона йому дарувала безсмертя.
«О, Господи, — подумав Курилас. — Це справді НКВС чи божевільня? Я не сплю?» А вголос запитав:
— Ольгерд? То він теж вічний?
— Авжеж. Він теж відроджується, аби стати вірним джурою своєї Святої Діви. Якась надприродна сила єднає їх, і тоді вони сходяться. Хоч цього й не усвідомлюють. Роблять це інстинктивно. Не як люди, а як птахи або метелики. Тут, до речі, цікава річ... Справа в тому, що не тільки лицар не усвідомлює... чи краще сказати, не здогадується про своє велике покликання, але й сама Пречиста Діва. Розумієте? Бо діє могутня сила інстинкту, яка змушує птаха літати, рибу плавати, а змію плазувати.
— Тобто Діва не знає, хто вона?
— Вона знає, що є особливою. Не такою, як решта людей. Вона хоробра, володіє деякими особливими здібностями, наприклад, силою переконання, а, може, й гіпнозом. Були зафіксовані випадки, коли вона чудово фехтувала, стріляла, мчала на конях, ба навіть боронилася рукопаш від кількох нападників. У спогадах про Хуану Інес де Асбахе і Рамірес де Сантільяна, відомішу як сестра Хуана Інес де ла Крус, велику мексиканську поетесу, що була черницею і померла у 1695 році, розповідається, як одного разу вчені мужі, щоб принизити її наукові здібності, стали з неї насміхатися. Мовляв, не володіє вона ані кількома мовами, ані знаннями з астрономії та історії, та й поезії і трактати її — безвартісна фікція. Але вона довела, що це не так, і присоромила їх. Інес була красунею, за серце якої боролося багато родовитих юнаків. Але так було, доки вона не постриглася в черниці. Один з її ворогів, підстерігши її, коли вона прогулювалася в парку неподалік монастиря, спробував її зґвалтувати. Йому вдалося повалити черницю, але вона перехопила обидві його долоні й стиснула так, що розтрощила кістки. Долоні перетворилися на два шматочки. Потім цей невдаха не раз розповідав, що на нього напала і скалічила черниця, та йому, звісно, ніхто не вірив.
— А хто цю пригоду засвідчив?
— Інший великий мексиканський учений Карлос де Сіґуенса, помер у 1700-му. В рукописах архіву Іштлільшочітля він виявив записи 1531 року, присвячені появі Богородиці, і присвятив їй поему, де висловив думку про незнищенність Богородиці, про її фактично постійну присутність, бо чергові об’яви її і зникнення розділені насправді коротким часом. Сіґуенса також уперше став наполягати на тому, що індіянці-ольмеки переселилися до Нового Світу з Атлантиди. А тепер увага! В тому ж таки архіві він знайшов старовинний рукопис, де записано подорож індіянців через океан. Там же ж були зображені кораблі. На кораблях пливуть індіянці. А на передньому кораблі на самому носі стоїть дівчина в довгій сукні. Вітер розвіває її волосся. В руках вона тримає знамено! — полковник зробив павзу, щоб Курилас зумів перетравити всю цю інформацію, однак не помітив на обличчі співбесідника особливого зацікавлення, погляд того був спокійний, мовби занурений в себе. Полковник відхилився на спинку крісла й завершив: — А про те, що було зображено на вітрилах, розповім дещо згодом.
Курилас замислився. Він усе ще не міг второпати, чого від нього хоче цей чекіст.
— Ви казали про лицаря, який супроводжує Діву, — запитав. — Чим він взагалі займається?
— Будь-чим. Адже я казав, що він не усвідомлює свого покликання. Але часто втручається в певні історичні події. Тобто ми шукаємо і його. Бо де він — там і вона.
— Чому вас цікавить Діва?
— Бачите, в цій пляшечці того її засніжілого молока якихось п’ятдесят грамів. Це жалюгідно мало. Наші вчені намагалися з’ясувати його хімічний склад, але нічого в них не вийшло. Нам не вдасться продукувати його штучно. А якби вдалося, ми могли б його постачати нашій армії, хоч і в маленьких дозах, але це був би могутній стимул для наших воїнів. Вони були б непереможні. Хіба ви, професоре, не мрієте, щоб ми, більшовики, завоювали увесь світ?
Курилас поквапливо захитав головою:
— Так-так, звісно...
— Ну, от вам і мета. Хіба не шляхетна? — виразно радів чекіст. — А ще це молоко зцілює від різноманітних хворіб і продовжує життя. Ми могли б вибирати найпотрібніших для держави громадян. Наприклад, таких, як ви, професоре, і виділяти для них це молоко, щоб вони жили якомога довше задля добра Батьківщини.
— Це цікаво... цікаво... А в цьому вам повинна допомогти Богородиця?
— Саме так.
— Але яким чином?
— Не здогадуєтеся? — полковник усміхнувся. — Коли молоко з’являється у жінок?
— Ну... відомо... коли жінка народить.
— О! — зрадів полковник, і очі його зблиснули ентузіязмом. — Отже, достатньо лише, щоб Богородиця народила, і ми матимемо стільки молока, що його вистачить для завоювання всієї планети. Хоча мушу вам повідомити ще одну цікавезну річ. В Марії, яку описав Ольгерд, виділялося молоко щомісяця. Це називається хибне материнство. Чули про це?
— Ні.
— Ну, так, ви весь у своїх трактатах. Але це явище добре відоме в медицині.
Курилас відчув смуток і розпач. Він не бачив жодного промінчика світла в тому довгому сліпому тунелі, який розкрився перед ним зі слів полковника. Обабіч глухі темні стіни, попереду темрява, позаду провалля. Чого від нього хочуть?
Мовби вгадуючи його болісні роздуми, полковник промовив:
— Зараз вам задемонструю речі, про які ви, мабуть, не чули. Але спочатку розпишіться.