Выбрать главу

Брат Лука вмовк, а нам здалося, що ми теж почули слова Ісуса Христа, і дух наш спалахнув небувалим завзяттям. Тому Єрусалим манив нас нестримно, всім хотілося уздріти це легендарне місто, прогулятися його вулицями і побачити тих дивовижних людей, які за легендами народилися там ще тисячу років тому завдяки чудесному еліксирові. Нам чимдуж хотілося переконатися в тому, що оповідав нам брат Лука: чи справді джерело Сілоам біля гори Сіон б’є не щодня, а лише три дні на тиждень?

Коли ж ми наблизилися до міста, нам назустріч вийшли християни, яких навмисне вигнали поза мури, аби завдати нам ще більшого клопоту. Було серед них чимало жінок і дітей, і всі вони прибились до нас, шукаючи не тільки опіки, але й харчів та води.

Обложені почувалися хоробро, адже мали добру зброю і навіть грецький вогонь.

Переважну більшість нашого війська складали франки, та були також ґенуезці, нормандці, фламандці і ми, галицькі русини. Більшість франків своїх коней уже поїли і з лицарів перетворилися на піхотинців, проте ми наших коней берегли. То були гуцулики, гірські присадкуваті коники, але дуже витривалі. Франки не раз чудувалися, як наші коники спритно спинаються на пагорби, як трюхикають собі без утоми і як довго можуть бути без води.

Командував нами Раймунд, граф тулузький, хоробрий, упертий і доволі дурний. Та були ще й інші знатні пани, кожен з яких мав своє військо. Вони розбивали табори навпроти різних воріт: герцог Роберт Фландрський навпроти Дамаських, герцог Роберт Нормандський, син Вільгельма Завойовника, що його прозвали Товстоногим — біля воріт Ірода, герцог Нижньої Льотарингії Готфрід, граф Бульонський — біля Яффських воріт, з північно-східного боку розташувався Танкред Тарентський.

13 червня ми, за намовою пустельника, що мав манливі видіння, спробували піти на штурм і зопалу спустилися в глибокий рів, який оточував місто. На нас сипонули рої стріл, на голови полетіло каміння, полилися гаряча смола й олія. Ми зазнали важких втрат і змушені були відкотитися на свої позиції. Пустельника хотіли стратити, але він кудись зник. Що й казати, ми не були готові до штурму, нам бракувало драбин, катапульт, як і каміння, яким можна було б розбивати стіни. Деревця, які росли неподалік, були невеличкі або ж каракуваті, на драбини й катапульти ніяк не годилися.

Єдина користь з того невдалого штурму, це кількість стріл і каміння, яким нас намагалися уразити. Їх вочевидь було менше, аніж коли ми штурмували інші міста, а це свідчило про не надто велику чисельність гарнізону.

На щастя, 17 червня до Яффи прибули ґенуезькі кораблі. Вони привезли готові катапульти, однак їх було замало, тому й самі кораблі ми розібрали на дошки і бруси та привезли до Єрусалима, а тут уже наші теслі збудували великі облогові вежі на колесах, оснащені відкидними мостиками і катапультами.

На ту пору ми вже перебували на межі людського терпіння. Спека і сухий вітер, що заносив піском, виснажували і нас, і коней, а води ставало все менше. Але всі з великою енергією кинулися будувати облогові вежі, драбини, катапульти, тесати кам’яні ядра, вирізувати стріли. Робота кипіла вдень і вночі. Християни, яких вигнали з Єрусалима, допомагали нам, як могли, працювали навіть жінки й люди похилого віку, які зшивали докупи шкури тварин. Цими шкурами, вимоченими у воді, ми накривали наші катапульти й вежі, щоб захистити їх від грецького вогню. Священники підтримували наш дух, зміцнюючи його молитвами.

Але 6 липня брат Лука, який був найстаршим серед нас і вже побував у багатьох битвах, теж мав видіння і прорік, що явився йому дух славетного єпископа Адемара де Монтейля, який помер торік від тифу на руках брата Луки. Дух єпископа, якого всі хрестоносці дуже шанували, закликав нас три дні дотримуватися посту, а відтак обійти босими довкола мурів Єрусалима, як колись обійшов навколо Ієрихону Ісус.

Попереднє видіння багатьох із нас зневірило, але нове нічим не загрожувало, тому ми після посту ввечері 8 липня обійшли навколо мурів величною процесією з сурмами, стягами і зброєю. На чолі йшли єпископи зі священними реліквіями, а за ними військо з хоругвами, хрестами та смолоскипами, йшли повільно і врочисто, а зі стін лунали прокльони. Після цього ми зібралися на Оливній горі, де похована Богородиця, і відбули Службу Божу, проповідники закликали припинити чвари і всім панам нашим помиритися. Далі ми зупинилися в Гетсиманському саду й читали вголос Євангеліє. А відтак рушили уздовж Кедронського потоку, проминули могили Абесалома, Йосафата і Захарії, купіль Силоамську, чиїми водами зцілив Христос сліпця. І тут було зачитано відповідний уривок з Євангелія, а тоді кожен з нас обмив обличчя. Далі ми підійшли до могили пророка Ісайї та помолилися йому, а проминувши стіну Давида, спустилися в долину Енном. Та урочистість, з якою здійснювався цей похід, яскраві зорі над головою і повний, мовби усміхнений, місяць наповнювали нас вірою і силою, яка вже готова була кидати нас на приступ. І таки кинула на світанку, коли наш похід завершився.

Наші катапульти почали сипати кам’яними ядрами без упину, мури кришилися, а захисники повивішували на стінах мішки з бавовною і сіном, щоб пом’якшити удари. Сарацини стріляли з луків, але марно».

Розділ 3

Київ, жовтень 2019 року. Азартна ніч чергового електрика

Робота чергового електрика, як з’ясувалося, не вимагала особливих зусиль. За три дні і дві ночі Бісмарк тільки те й зробив, що поміняв три лампочки. Правда, потрібно було йому про кожну лампочку писати окремий некролог — акт на списання, оскільки згоріли вони не одночасно, а одна за другою. Але таких актів Олег знайшов у шафі для інструментів цілу купку, лежали вони в картонній коробці. Отже нічого вигадувати йому не довелось. Просто акуратно, як колись у школі, списав потрібний текст з акту попередника.

Ця жовтнева ніч виманила Олега Бісмарка з комірки на двір не стільки своїм незвичайним теплом, скільки ретельно підготовленим планом дій. План готував Адік Мас. Готував педантично, як військову операцію. Приходив тричі як екскурсант, купуючи квиточок тільки на територію без відвідування собору і музеїв. Викликав мобільником Бісмарка. На електрика в спецодягу ніхто не звертав уваги. Спецодяг що електрика, а що сантехніка відбиває у перехожих інтерес зазирати такій людині в обличчя. Спецодяг і є його обличчям. Надто, якщо поряд з людиною в спецодягу електрика стоїть звично зодягнена людина, на неї теж уваги не звертають. Мовби цей спецодяг робить все навколо себе невидимим або не вартим уваги.

Під час своїх появ Адік водив Бісмарка по ледь зжовклій траві попід цегляним монастирським муром, за яким лежала Софійська площа, найдавніша площа Києва, яка гуде вдень і напрочуд тиха вночі.

— За моїми розрахунками, копати треба ось тут, за десять метрів від стіни, — знову повторював Адік, геометрично жестикулюючи понад землею. — Спочатку ріжеш лопаткою траву на квадрати, щоб можна було потім покласти її на місце, а далі вже, як завжди. Ти ж знаєш!