— Пес? Гіллелю…
— Свята правда, мам. Так учепився за штани, що здер їх із мене та й поніс кудись.
— Разом із трусами?
— Авжеж, мам.
— Гіллелю, дитино, що це таке?
— Нічого, мам.
— Тебе кривдять у школі?
— Ні, мам. Клянуся.
Те приниження допекло Гіллелеві до самісіньких печінок, тож він поклав собі відплатити помстою за помсту. Нагода випала за кілька днів, коли Кнур не ходив до школи, бо з’їв щось несвіже. Учні готували виставу для батьків з нагоди Дня подяки, там було кілька сцен, де розповідалося про подяку англійських переселенців індійцям із племені вампаноагів за допомогу, й цю подію святкували через чотириста років, що дало американським школярам три дні вихідних. Той сучасний аспект святкування знайшов вираз наприкінці вистави у вигляді вірша, що його мав прочитати якийсь учень. Ніхто не хотів цього робити, тож учитель призначив для того діла Кнура. Автором того вірша був Вільям Шарбурґ, а звався він «Смачні мамині інгредієнти»:
Вчителька доручила Гіллелеві занести того вірша Кнуряці і сказати, що він мусить прочитати його на День подяки; вона хотіла їх помирити. Того ж таки дня Гіллель подався до Кнурової хати. Відчинила йому мати, яка попровадила його до Кнура. Той лежав у ліжку і переглядав комікси. Гіллель сказав йому, що треба зробити, і віддав вірш.
— Ану покажи! — попросила Кнурова мати, яка аж не тямилася, дізнавшись, що син її виступатиме на сцені.
— Не лізь! — відтяв Кнуряка. — Нікому не покажу мого вірша! Це буде найбільший сюрприз на святі!