Выбрать главу

Отаким несподівано тісним виявився світ!..

Попервах молодий чоловік гадав, що завлаб Кудрін добирає співробітників, орієнтуючись на кучеряві імена чи кумедні прізвища… хоча всі вони були, беззаперечно, знавцями своєї справи. Проте Людвіг Альфредович сам же й розвіяв це враження, якось спитавши:

– Спартаку Андрійовичу, ти як щодо риболовлі – тямиш чи ні?..

– Хіба що з поплавчанкою полюбляю ввечері посидіти. А що?

– А зі спінінгом вправляєшся?

– Та так, закидушку на пару гачків поставити, не більше.

– А на блесну рибалиш? А з моторного човна?..

– Ні.

– Слаба-а-ак, – скроїв невдоволену мармизу Кудрін і оголосив, що дуже поважає людей, поведених на риболовлі. Мовляв, за його спостереженнями, гарні рибалки зазвичай є уважними до деталей, сумлінними працівниками й ретельними виконавцями. Тим не менш, дізнавшись, що Спартак майстерно в’яже булінь – махнув рукою:

– Гаразд, згодиться. «Боцману» я довіряю, він в людях розбирається.

А коли НФ-оповідання молодого письменника С. Сивака потроху почали друкуватися в київській газеті «Молода гвардія», визнав остаточно:

– Ну точно наш чоловік.

І негайно зізнався, що в молоді роки керівник однієї з груп їхньої лабораторії – Дем’ян Лукич «бавився віршатами». Й навіть написав двовірш, що буквально обезсмертив його ім’я серед «патонівців»:

В сварное шво уткнув свое хлебало,Стоял наш шеф и думал чем попало.

Неабияка перевага цього поетичного шедевру полягала в тому, що замість словосполучення «наш шеф» можна було легко підставляти якесь ім’я чи прізвище, наприклад: «…Стоял Патон и думал чем попало», «…Стоял Кучук[10] и думал чем попало», «…Стоял Кудрин и думал чем попало», «…Стоял Лукич и думал чем попало», «…Стоял Спартак и думал чем попало», «…Стоял Бугай и думал чем попало» – і так до нескінченності.

Ба навіть «…Стоял Дядь-Юр и думал чем попало» теж вписувалося в загальний ряд, хоча корінний житель Великої Мотовилівки – дядя Юра, як майстер-зварювальник екстра-класу, перебував в лабораторії на особливому рахунку. І згідно зі штатним розписом, йому доводилося не стільки думати, скільки руками працювати.

Тим не менш, молодий науковець Спартак Андрійович Сивак, з усіма своїми примхами та нереалізованими письменницькими амбіціями, дуже добре вписався у невеличкий, однак міцно спаяний колектив лабораторії. І те, що було задумано здійснити сьогодні, у «Friday the 13th»[11] – безумовно, не вдалося б без того, що інші співробітники погодилися милостиво заплющити очі на його тривалу відсутність на роботі.

Оскільки потеплішало ще в останній декаді лютого, то сьогодні, в п’ятницю, Людвіг Альфредович збирався вперше за цей рік з’їздити на дачу, розташовану десь поблизу Пухівки на березі Десні. Бо треба було довідатися, як там перезимував його улюблений моторний човен, чи потребує він поточного ремонту і таке інше. Більш того, минулої осені на їхню лабораторію виділили, за інститутськими лімітами, «УАЗ-469»[12] – отож, звісно, на зборах трудового колективу всі співробітники дружно поступилися правом придбати автівку на користь Кудріна, й тепер шеф уперше в житті готувався їхати на дачу ще й власним транспортом!

– Ви тільки дивіться мені, після одинадцятої не розбігайтеся з лабораторії усі до останнього. Треба, щоб хтось же й на місці лишався, – попередив він суворо на летучці напередодні в четвер.

– Все буде гаразд, Людвігу Альфредовичу, – запевнили його троє керівників груп. – Усі розуміють, що робота простоювати не може.

– Ну, то я в понеділок перевірю, що було зроблено без мого нагляду.

Все складалося так, що краще й не придумати! Спартак розрахував маршрут буквально по хвилинах і зрозумів: він таки має встигнути! Й не треба чекати суботи, можна впоратися і в п’ятницю, 13-го числа – саме в той день, у самісінькі роковини!.. Лишалось домовитися з хлопцями.

– Ну, що тобі сказати… Ти ж знаєш, що ми – люди не вибагливі, нас задовольнить хоч вино, хоч горілка. І навіть «Стругураш»[13] теж задовольнить, – знизав плечима Піцунда.

– Задовольнить усе, що горить, – підтвердив лаборант Рачок.

– Отже, я зранку прийду, сам зразки на термообробку поставлю, щоб ви тільки за режимом нагрівання-охолодження прослідкували…

– Спартаку, будь спок – прослідкуємо! Ти, головне, пляшку не забудь.

Звісно, у п’ятницю зранку він не тільки не забув принести пляшку «Стругураша», але й додав півдюжини молочних сосисок з чорним хлібом:

вернуться

10

Сергій Кучук-Яценко – український науковець у галузі зварювання, академік, з 1986 року – заступник директора ІЕЗ ім. Патона.