Выбрать главу

Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене![30]

– Ну і що з того? – недовірливо спитав Едуард Рустамович.

– А те, що слова «христовочки» кардинально розходяться з Євангелієм! – переможним тоном мовив Спартак. – Що сказав майже два тисячоліття тому Христос тим, хто не вірив у Нього?! «Дослідіть Писання» – от що! Він ніколи й нікому не сказав: «Достойний Царства Небесного тільки той, хто повірив у Мене з першого разу і без усяких додаткових умов». Навпаки, Христос наказав дослідити Писання, а знайшовши там свідчення про Нього – вже тоді повірити!.. Й тільки тоді. Не інакше.

– Ти так справді вважаєш? – пробурмотів Давлетов, знов і знов перечитуючи то біблійний вірш, то «христовочку».

– В єврейському середовищі загалом не вітається сліпа віра, – впевнено мовив Спартак. – Вірити можна лише усвідомлено. Бо сліпа, без жодних перевірок віра… Це фанатизм – от що це таке! А юдаїзм не просто не вітає – він заперечує фанатизм.

– Ти певен?..

– Едуарде Рустамовичу, я все ж таки ґалахічний єврей! Як наш колишній сусіда, ви мусите знати, що дівоче прізвище моєї мами – Литвак. А воно походить від ребе Нахума Литвака – мого прапрадіда. Колись дуже давно Нахум бар-Урі вивчився на рабина і свого часу очолив общину євреїв-литваків Проскурова, який тепер називається містом Хмельницьким. У цього рабина був син Даниїл – лікар-стоматолог. У нього ж був син Самсон – а це і є мій любий дідусь Сьома. Отож я, мабуть, знаю, що кажу… хоч я не юдей, а православний християнин.

– Так, мабуть, тобі видніше, – махнув рукою Давлетов.

– Ну отож! Але якщо ця жінка Марія Деві стверджує те, що прямо суперечить Євангелію від Івана, а отже, суперечить Біблії… Ні-ні, вона нізащо не може бути Христом. Бо Ісус казав… Ось, будь ласка!

Спартак знов погортав сторінки й показав йому іншу цитату:

Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати[31].

– Отже, як бачимо, Христос був тоді й мусить бути зараз взірцем виконання Закону і Пророків. А якщо жінка на ім’я Марія Деві віщає те, що суперечить Біблії – то вона не Христос у жіночій подобі. Вона самозванка. Подумайте над цим, Едуарде Рустамовичу, і спробуйте хоч щось заперечити.

Після кількох невдалих спроб Давлетов здався:

– Бачу, що тебе і справді не переспориш. Але скажи, як на твої слова реагують білобратчики?

– Юсмаліани?

– Вони, вони.

– Так само, як і ви: ще жоден мене не переспорив. Кажу ж, аргумент залізний, діє безвідмовно! Я перевірив це на трьох прихильниках Марії Деві, яка безпідставно називає себе Христом, а по суті є самозванкою. І всі троє переді мною відступили. Вони, Едуарде Рустамовичу, лише у «христовочках» своїх пишуть, що усіх перемагають. А насправді!..

Молодий чоловік задоволено розсміявся.

– І ти не боїшся, що вони тебе…

– Що?..

– Ну-у-у… що проклянуть, як обіцяють? – обережно спитав Давлетов.

– Проклянуть?! Юсмаліани?! Мене?!

Відставник кивнув, тоді Спартак знов погортав Біблію і продемонстрував ще один вірш – тепер уже з апостольського послання:

Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас[32].

А тоді повторив повільно й урочисто:

– Не можна боятися сектантів. Треба вірити в Бога і протистояти їм – тоді розгубляться і втечуть світ за очі. А люди їх, навпаки, бояться: а раптом жінка Марія Деві – все ж таки Христос?! Хтозна, хтозна… Це не протистояння. Це, навпаки, злісне потурання самозванцям.

– Ну-у-у… Не знаю, не знаю…

– Зате я знаю, – впевнено кивнув Спартак, – тому й намагаюсь хоч якось донести своє знання до людей.

– Через отого твого «Лейтенанта диявола»?..

– А чом би й ні! Це не найгірший варіант. Якщо мене на радіо вислухати не побажали, тож і доводиться роман писати.

– На ра-а-адіо-о-о?.. – Едуард Рустамович мимоволі відсахнувся. – Невже ти не злякався навіть радіо потурбувати?!

– А чого такого?! Пхе!.. Можна подумати… – Спартак знизав плечима.

– І-і-і… як, не вдалося?..

– Не вдалося, – зітхнув він. – Там попервах вирішили, що я, бачте, випускник якоїсь семінарії. Бо пересічні парафіяни, бачте, Біблії не читають.

– А я про що тобі кажу?! – кивнув Давлетов.

– Але коли дізналися, що за освітою я всього лише інженер-металург… Тут увесь їхній ентузіазм миттєво випарувався, – молодий чоловік посумнішав. – Коротше кажучи, не випустили мене на радіо, отак!..

– А ти певен, що роман твій надрукують? – обережно спитав Едуард Рустамович. – Бо цієї… як її?.. Письменницької освіти у тебе нема також. А щоб на письменника вивчитися…

вернуться

30

Від Івана 5:39.

вернуться

31

Від Матвія 5:17.

вернуться

32

Якова 4:7.

полную версию книги