— Що, як мій чоловік дорогою загине? — запитала вона представників АМІК.
— Дорогою він не загине, — відповіли їй.
— І все-таки? Якщо це станеться?
— Ми повідомимо вас негайно. Інакше кажучи, жодних новин — це добрі новини.
Отже, добрі новини. Одначе... Беа прожила ці тридцять днів свідома того, що коханого немає поруч, тоді як він був у забутті й про неї навіть не згадував.
Пітер уявляв собі її спальню, залиту м’яким світлом приліжкової лампи; уявляв її блідо-блакитну форму, перекинуту через спинку крісла, безладно покинуті на підлозі її черевички, жовтий пуховик, увесь у котячій шерсті. Беатріс сидить, прихилившись до передньої спинки ліжка, з голими ногами, зате у светрі, й читає-перечитує пачку неінформативних інформаційних листівок, надісланих АМІК.
«Компанія АМІК не може гарантувати й не гарантує безпеки особам, що подорожують на її транспортних засобах, особам, що проживають у її житлових об’єктах, а також особам, що мають на меті діяльність, пов’язану або не пов’язану з діяльністю АМІК. Поняття „безпека“ означає здоров’я, як фізичне, так і розумове, і охоплює, але не обмежується тільки цим, виживання і/або повернення з Оази як упродовж терміну, означеного договором, так і поза ним. АМІК зобов’язується мінімізувати ризик усім особам, що беруть участь у її проектах, але ваш підпис на цьому документі вважається підтвердженням усвідомлення того факту, що зусилля АМІК у цьому напрямку (мінімізації ризику) залежать від обставин, що перебувають поза контролем АМІК. Ці обставини, непередбачувані й безпрецедентні, не можуть бути детально обумовлені завчасно. Вони охоплюють, але не обмежуються тільки цим. Хвороби, нещасні випадки, аварії механізмів, несприятливі погодні умови та будь-які інші події, які звичайно визначаються як дії непоборної сили».
Двері його спальної каюти розчахнулися, у дверному отворі окреслився дебелий силует Бі-Джи.
— Йоу, братухо!
— Привіт!
Досвід підказував Пітерові, що, ніж наслідувати чужу говірку, краще розмовляти власного. Растафаріанці та пакистанські кокні не навернулися до Христа, хоч як не опікували їх євангелісти, що, блазнюючи, намагалися говорити як вони. Тож не було причини гадати, ніби з чорношкірими американцями буде інакше.
— Злазь із цього лежака, братухо, якщо хочеш із нами похавати.
— Я не проти, — відказав Пітер, скидуючи ноги з койки. — Мабуть, так і зроблю.
Бі-Джи наставив свої дебелі ручиська, щоб допомогти.
— Локшина буде, — повідомив він. — Із м’ясом.
— Просто чудово.
Досі босоніж, розхристаний, лише у трусах, Пітер, похитуючись, вишкандибав із каюти. Він пригадав свої шість років, коли його, очманілого від мікстури з парацетамолом, мати видобула з ліжка, щоб відсвяткувати день народження. Навіть думка про подарунки, що чекали на нього, не могла розвіяти вплив вітрянки і збадьорити Пітера.
Бі-Джи повів його коридором, стіни якого було обклеєно панорамними кольоровими світлинами зелених лугів, на кшталт тих велетенських наліпок, які Пітер звик бачити на автобусах. Либонь, якийсь дизайнер-мудрагель вирішив, що зелена травичка, весняні квіти й лазурове небо — це саме те видовище, яке має допомогти подолати клаустрофобію в безповітряному просторі.
— Ти ж не вегетаріанець, братухо? Ні?
— Е-е... ні, — відповів Пітер.
— Ну, а я так, — повідомив Бі-Джи, завертаючи Пітера за ріг, де зелені, хоч і трішки розпливчасті, краєвиди повторювалися знову. — Але в таких подорожах, старий, дізнаєшся ось яку штуку: інколи свої правила треба послабляти.
Вечеряли в контрольному відсіку, тобто у приміщенні, де були прилади, призначені для пілотування й навігації. Усупереч Пітеровим сподіванням, ступивши всередину, він не побачив нічого такого, від чого б йому перехопило дух. Не було там гігантського вікна з виглядом на безкрайній обшир космосу, із зорями й туманностями. Там узагалі не було вікон; окові ні на чому було спинитися — тільки армопластикові стіни з вентиляційними продухвинами, умикачами світла, регуляторами вологості та кількома ламінованими плакатами. Пітер уже бачив ці зображення раніше, в аміківських брошурах, ще коли подавався на цю вакансію. Це були блискучі плакати фірмового виробництва, на яких зображено стилізований корабель, стилізовану пташку зі стилізованою галузкою в дзьобі й невеличкий шматочок тексту, що вихваляв високі стандарти АМІК у практиці ведення бізнесу та необмежений потенціал приносити користь людству.
Пульт керування космічним кораблем теж виявився не таким вражаючим, яким уявляв його собі Пітер: ані тобі велетенських штурвалів, ані циферблатів, лічильників чи мерехтливих спалахів лампочок — лише кілька невеличких клавіатур, надтонких моніторів і один комп’ютерний корпус, що стояв окремо, схожий на банкомат чи на автомат, що продає всілякі перекуски. Сказати щиро, контрольний відсік більше скидався на офіс, ніж на капітанський місток. Ба навіть на досить жалюгідний офіс. Тут нічого не вказувало на те, що вони пливуть просторами чужої сонячної системи, за трильйони миль від дому.