— Невже ви не розумієте, що це означає? — закричав Пітер. — Невже ви ні чорта не розумієте?
Лікар аж сторопів, почувши лайку від людини, яка, наскільки він розумів, була ревним християнським пастором.
— Я розумію, що ви засмучені, — обережно зауважив він. — Однак, я гадаю, не варто поспішати з песимістичними висновками.
Пітер прокліпав сльози, що заважали йому чітко бачити лікареве обличчя. В очі, як і раніше, відразу ж упав нерівний шрам на Остіновій щелепі, але тепер, замість подивуватися, звідки він у хірурга, Пітер зненацька збагнув усю істинну сутність шраму: це була не потворна вада, а диво. Усі шрами на будь-чиєму тілі, відколи існує людство, були не стражданням, а перемогою, перемогою над тлінням і занепадом, перемогою над смертю. Ні рани на Пітеровій руці й нозі (які досі ще гоїлися), ні струпи (які вже повідпадали) на його вухах, ні жодні щонайдрібніші подряпини, опіки, висипи чи синці, ні сила-силенна всіляких інших пошкоджень, яких він зазнав протягом усього свого життя, серед них і ноги, зламані за тиждень до того, як він зустрів Беа, і обдерті колінця, коли він іще хлопчиком падав із велосипеда, і подразнення шкіри, які, напевно, були в нього в дитячому віці, — ніщо не завадило Пітерові дожити до сьогодні. Вони з Остіном були побратимами в неймовірному щасті. Борозна на Остіновому підборідді, хоч колись і була, напевно, жахливою і кривавою раною, не перетворила цілу голову на грудку гнилі, а дивовижним чином обернулася на молоду рожеву шкіру.
«Ніщо вам не зашкодить», — сказано в Євангелії від Луки. «Коли будеш огонь переходити, не попечешся, і не буде палити тебе його полум’я!» — сказано в Ісаї. «Господь всі недуги твої вздоровляє», — ідеться у псалмах. Ось воно, ось воно, очевидне, як шрам на охайному лікаревому обличчі: постійне відтермінування смерті, яке оазяни називали «метод Ісуса».
25
Декому з нас повертатися до роботи
Надворі потемніло, хоча досі був день. Небо заволокли численні зловісні хмаровища, майже ідеально круглі, наче велетенські місяці пари. Пітер дивився на них крізь вікно своєї кімнати. Колись Номер Один запевняв його, що на Оазі не буває ураганів. Сьогодні, схоже, таки буде.
Наближаючись, здоровенні кулі вологи ставали дедалі знайомішими й погрозливішими. Це були коловерті дощу, лише дощу, і за своїм рухом нічим не відрізнялися від усіх тих коловертей, які Пітер неодноразово спостерігав раніше. Але в повітрі вони поводилися не так вільно й витончено, як зазвичай; натомість кожне велике скупчення водяних краплин немовби стримувалося ізсередини силою тяжіння, трималося купи, наче планета чи якесь газоподібне небесне тіло. Окрім того, кулі були такими щільними, що втратили частково свою прозорість і накинули гнітючу пелену на ще недавно яскравий ранок.
«На нас насуваються дощові хмари», — хотів було написати Пітер Беатріс, але біль вразив його подвійним ударом: згадкою про те, у якому Беа зараз стані, і глибоким соромом за те, якими недоладними були його листи до неї від самого початку. Якби тільки він зміг краще описати те, що з ним тут сталося, дружина, можливо, не почувалася б такою відірваною від нього. Якби тільки дар красномовства, отриманий Пітером від Бога для публічних виступів перед незнайомими людьми, став йому в пригоді, коли він писав особисті листи до своєї дружини!
Пітер сів за «постріл» перевірити, чи не прийшов лист від Беа. Листа не було.
Правда була такою самою очевидною, як порожній темний екран, на якому колись мерехтіли слова: вона не бачила сенсу відповідати йому зараз. Або не могла відповісти: була надто зайнята, надто пригнічена, — або потрапила в біду. Може, написати їй знову, не чекати на відповідь, просто надсилати свої листи? Так, як це робила вона, щойно Пітер потрапив сюди: писала йому лист за листом, на які він не відповідав. Пітер шукав у голові слова, які б підживили в Беа надію, може, щось на кшталт: «Надія — одна з найпотужніших сил у Всесвіті. Імперії гинуть, цивілізації розпадаються на порох...» Але ні: риторика проповіді — це одне, похмура ж дійсність, у якій жила його дружина, — зовсім інше. Цивілізації не зникають легко і просто, імперії не заходять за обрій, як сонце, — вони гинуть у хаосі й жорстокості. Зазнають лиха реальні люди, їх б’ють, грабують, позбавляють усього. Життя реальних людей ідуть за вітром. Беа налякана й ображена, їй не потрібні його проповіді.