Біблія, що зберігалася в голові у Пітера, була чиста й незамутнена, жодне слово не переплуталося в ній із чимось іншим. І все ж уперше в житті йому стало соромно через це. Священна книга, з якої він проповідував велику частку свого життя, мала одну жорстоку ваду: вона не надто надавалася для того, щоб підбадьорити чи обдарувати надією нерелігійну людину. «Для Бога нема неможливої жадної речі», — виголошено в Євангелії від Луки, і це твердження, що Пітерові завжди здавалося найрадіснішим і найпідбадьорливішим запевненням з-поміж усіх можливих, тепер перевернулося навзнак, наче комаха, що конає, і почало звучати: «Без Бога нема можливої жадної речі». Яка з нього користь для Ґрейнджер? Яка з нього користь для Беа? Усе обернулося так, що їм, мабуть, доведеться давати собі раду без Спасителя, добувати собі харч і продиратися до того майбутнього, до якого вони могли дістатися самі. Біблія працювала так, що тільки-но ти попросиш про майбутнє без віри, Святе Письмо вмиває руки щодо тебе. «Наймарніша марнота, марнота усе!»[89]
— Ну і як там, удома, Бі-Джи? — запитала Ґрейнджер. — Ну ж бо, розкажи, що там відбувається?
— Зараз мій дім тут, — застережливо промовив до неї Бі-Джи, постукавши пальцями себе по грудях.
Може, він мав на увазі не Оазу, а називав домом власне тіло, хай де б воно не перебувало.
— Гаразд, гаразд, нехай, — мовила Ґрейнджер, ледве стримуючи своє роздратування. — Але ти розкажи мені все одно, чорт забирай! Стільки часу минуло відтоді, як я покинула Землю. Там, напевно, багато що змінилося. Не треба мене шкодувати, Бі-Джи, не треба заспокоювати, кажи все як є. Як там?
Бі-Джи завагався, виважуючи відповідь.
— Як завжди, — сказав він.
— Неправда! — ураз зчинила істерику Ґрейнджер. — Не бреши мені! Не треба до мене ставитися як до маленької дівчинки! Я знаю, що все летить до бісової матері!
«Чому не запитати мене?» — подумав Пітер. Ґрейнджер наче не помічала його існування.
— Усе вже давно летить до бісової матері, — спокійно зауважив Бі-Джи. Він і не намагався заперечувати: все було надто очевидно. — Планеті Земля настала, вибачайте на слові, повна дупа ще бо-о-о-озна-коли.
— Я не це мала на увазі, — схлипнула Ґрейнджер. — Я мала на увазі... як там твоя вуличка, на якій ти виріс, як твої рідні, твій будинок...
Бі-Джи примружився, дивлячись крізь вітрове скло на неозору порожнечу, а потім глянув на приладову панель, де світилися показники навігатора.
— Ґрейнджер, слухай-но, ось тобі ще одна давня мудра приказка від мене: «Додому немає вороття».
«Томас Вулф, приблизно тисяча дев’ятсот сороковий рік», — безпорадно подумав Пітер.
— Та невже? Ну що ж, побачимо, — войовниче, хоча водночас і налякано, заявила Ґрейнджер. — Ми це ще побачимо, трясця вашій матері!
Бі-Джи промовчав, очевидно розваживши, що Ґрейнджер надто розійшлася, щоб сперечатися з нею далі. Але мовчанка роздратувала жінку так само.
— Знаєш, хто ти? — Голос її був хрипкий, аж відразливий, наче в алкоголічки. — Ти просто маленький хлопчик. Маленький хлопчик, який утік із дому. Здоровило, який не може поглянути в обличчя дійсності. Усе, що ти можеш, — це тільки вдавати, що нічого не відбувається.
Бі-Джи заплющив і розплющив очі. Він не розлютився. Він просто не мав люті. У цьому була його біда, але водночас і ознака його гідності.
— Я дивлюся в обличчя тій дійсності, якій повинен дивитися, Ґрейнджер, — відказав Бі-Джи, не здіймаючи голосу. — Ти не знаєш, що я зробив і чого не зробив; ти не знаєш, звідки я і чому покинув ті місця; ти не знаєш, кому я робив боляче і хто робив боляче мені; ти не бачила моєї анкети, і я не збираюся тобі її показувати. Хочеш смажених подробиць про мого батечка? Він помер, коли йому було саме стільки років, скільки мені зараз. Судина в серці забилася — і прощавай, Біллі Ґрехем-старший. А про мене тобі треба знати тільки те, що, якщо я успадкував цю саму судину й відкину копита наступного тижня — що ж... нехай. — Бі-Джи перемкнув передачу і зменшив швидкість. Вони під’їжджали до бази. — А тим часом, Ґрейнджер, коли знову захочеш катнутися пустелею, можеш на мене розраховувати.