обі ін
ого патора».
Пітер проковтнув клубок, що став йому посеред горла. Біблійний зшиток лежав покручений біля його нікчемної дупи. У його номері валялося ще багато різнобарвних мотків шерстяних ниток, чекаючи свого часу.
— Ти... — сказала Номер П’ять і замовкла, підбираючи правильне слово. — Ти людина. Тільки людина. Бог — більий за тебе. Ти ні Боже лово, а потім Боже лово тало занадто тяжким, і тобі треба відпочити. — Вона поклала руку йому на коліно. — Я розумію.
— Моя дружина... — почав було Пітер.
— Я розумію, — повторила Номер П’ять. — Бог поєднав тебе разом із дружиною. Зараз ви роз’єднані.
Перед Пітеровими очима спалахом промайнули його весілля, сонячне світло, що ллється крізь вікна в церкву, весільний торт, ніж, сукня Беа. Сентиментальні спогади, безповоротно втрачені, так само як його з’їдений лусочницею скаутський однострій, викинутий у сміття, а потім відвезений кудись сміттярем. Замість цього Пітер змусив себе уявити свій дім таким, яким він був зараз, оточеним купами сміття й бруду, кімнати, занурені в темряву, і ледь помітні в цьому напівмороці обриси жінки, яку він не міг упізнати.
— Річ не тільки в тому, що ми на відстані одне від одного, — промовив він. — Беа в біді. Їй потрібна допомога.
Номер П’ять кивнула. Її забинтована рука кричала голосніше, ніж будь-які слова й докори, що більшої біди, ніж та, в яку потрапила вона сама, бути не може.
— Отже, — ствердно мовила оазянка, — ти повни лово Іуа. Євангеліє від Луки: ти покине дев’яното дев’ять у путині та й піде за тою одною, 
о загубилая.
Пітерове обличчя спаленіло: такою влучною виявилася притча. Номер П’ять, мабуть, почула її від Курцберґа.
— Я говорив із лікарями, — жалюгідно промовив Пітер. — Вони зроблять усе, що можуть, щоб допомогти тобі та... та іншим. Вони не зможуть урятувати тобі руку, але, можливо, їм вдасться врятувати тобі життя.
— Я рада, — промовила Номер П’ять. — Яко їм вдатья.
Пітер засовався на краю ліжка. Сидіти було незручно, ліва сідниця йому вже заніміла, почала боліти спина. Іще кілька хвилин він вийде з палати, і його тіло знову повернеться до звичного стану, відновиться нормальний кровообіг, заспокояться збуджені нервові закінчення, розслабляться перенапружені м’язи, тоді як Номер П’ять так і залишиться лежати тут і спостерігати, як гниє її плоть.
— Я можу щось для тебе зробити, просто зараз? — запитав Пітер.
Оазянка замислилася на кілька секунд.
— Запівай, — попросила вона. — Запівай тільки зі мною.
— Що заспівати?
— Піню, якою ми вітали от
я Пітера, — відповіла вона. — Ти піде, я знаю. Але, я подіваюя, потім, одного прекраного дня, ти повернея. І коли ти повернея, ми знову запіваємо ю аму піню, — і без дальших слів вона почала: — «у-у-у-до-о-ова ла-а-а-ака...»
Пітер відразу ж підхопив. Голос його, хрипкий і приглушений під час розмови, у співі ввійшов у силу. Акустика в палаті інтенсивної терапії була навіть краща, ніж у Пітеровій церкві, де вологе середовище і скупчення людей поглинали звук. Тут, у цьому прохолодному приміщенні з бетонними стінами, серед порожніх ліжок, бездіяльного приладдя та металевих стояків для крапельниць, «Чудова ласка» лунала дзвінко й чисто.
— До ніг Ісуууса привела-а-а-а, — співав Пітер, — життя-я-я нове дала-а-а...
Хоча заради нього Номер П’ять і скорочувала своє довжелезне дихання, пісня тривала й тривала. Коли ж вона нарешті скінчилася, Пітер був геть знесилений.
— Дякую тобі, — промовила Номер П’ять. — А тепер іди. Я назавжди лиуя... твоїм братом.
Від Беа повідомлень не було.
Дружина більше не хоче нічого мати з Пітером. Вона махнула на нього рукою.
А може... може, вона вкоротила собі віку. Те, що коїться у світі, втрата Джошуа, втрата віри, тріщина в їхньому шлюбі — це були жахливі нещастя, і, либонь, вона не змогла їх знести. У підлітковому віці Беа була схильна до самогубства. Пітер ледве тоді її не втратив, іще навіть не знаючи про її існування.