Дивно. Увесь цей час, починаючи від першого дня нашої зустрічі, мене попереджали, який ти черствий і облудний ошуканець, що прихиляє людей до себе, а потім завжди використовує їх. Але я ж то знаю, що ти безневинний серцем як дитина. Цей світ тепер для тебе занадто жорстокий. Мені буде спокійніше думати, що ти в безпеці й маєш хоч якийсь шанс на щасливе життя.
Беатріс
Не вагаючись і не розмірковуючи ані миті, Пітер відписав лише:
У безпеці чи в небезпеці, у щасті чи в нещасті, моє місце поруч із тобою. Не полишай надії. Я тебе знайду.
— Ти там бережи себе, домовились? — сказав Бі-Джи. — Ти вирушаєш до препаску-у-у-удного місця. Тримайся там. Не розслабляйся. Обіцяєш мені?
Пітер усміхнувся.
— Обіцяю.
Він потиснув руку цьому здорованеві, офіційно й без зайвих рухів, наче дипломат дипломату. Жодних обіймів, жодних поплескувань по спині.
Бі-Джи добре знав, як припасувати жест до відповідної нагоди. Він обернувся й пішов разом із Моро.
Пітер дивився, як їхні постаті зменшуються й зникають у нутрощах потворної аміківської бази. А потім він сів на гойдалку, узявся руками за ланцюги й трохи поплакав. Він не ридав, навіть не схлипував уголос, не було нічого такого, що могло б Номеру П’ять здатися дуже довгою піснею. Лише сльози на щоках, які повітря зібрало губами швидше, ніж вони впали на землю.
Урешті Пітер підійшов до мішка й опустився навколішки біля нього. Без надзусиль він підтягнув мішок до стегон. Потім, обхопивши його руками, підійняв собі до грудей. Пітерові здалося, що мішок важчий за Беа, хоча напевне сказати було складно. Підіймати людину чомусь було легше. Не мало би, тому що сила тяжіння діє однаково на все; від цього нікуди не подітися. Але Пітерові траплялося підіймати непритомні тіла, і він підіймав Беа — різниця була. А дитина... дитина буде ще легшою, набагато легшою.
Пітер стояв так навколішки, тримаючи мішок, доки коліна не заболіли й не втомилися руки. Коли він нарешті впустив мішок на землю, виявилося, що поруч стоїть Ґрейнджер і спостерігає за ним, як довго — Пітер і гадки не мав.
— Я гадав, ти на мене сердишся, — сказав він.
— І тому уникав мене? — запитала жінка.
— Я хотів дати тобі більше вільного простору, — відказав Пітер.
Вона засміялася.
— Чого-чого, а вільного простору мені тут вистачає.
Він оглянув Ґрейнджер, сподіваючись, що робить це не надто помітно. Вона була одягнена як завжди, виглядала тверезою й готового до роботи.
— Ти теж летиш додому, так?
— Так, — відказала жінка.
— Отже, полетимо разом.
Ці слова не справили на неї враження.
— Ми полетимо в одному й тому самому кораблі, але навіть не будемо цього усвідомлювати.
— Ми прокинемося разом, коли прилетимо, — сказав Пітер.
Ґрейнджер відвернулася. Їхні дороги розійдуться, і вони обоє це знали.
— А тобі... — почав було Пітер, а потім замовк на кілька секунд. — Ти зовсім не почуваєш провини через те, що покидаєш це місце?
Жінка знизала плечима.
— Вони знайдуть іншого фармацевта. І пастора іншого знайдуть. Незамінних людей немає.
— Так. І водночас кожен є незамінним.
Їхню увагу привернуло ревіння двигуна. Неподалік від них із бази виїхала машина й попрямувала до Великого Нацицьника. Це був чорний універсал, той, на якому завжди їздив Курцберґ. Механіки полагодили його, довівши тим самим, що, навіть коли тебе вдарило блискавкою і всі вважають мертвим, ти ще можеш відродитися до життя, якщо ти автомобіль. Не зовсім новенький, але врятований від звалища ласкою фахівців. Універсал було забито якимись трубами, які не вміщалися і стирчали з багажника, прив’язані мотузками. Постіль звідти, мабуть, прибрали. Очевидно тепер, коли аміківці знали напевне, що старий пастор мертвий, вони більше не відчували потреби тримати автомобіль тільки для священнослужителів, у тому стані, в якому він був за Курцберґа, а вирішили натомість надати його до загального користування. У господарстві все знадобиться. Та слухайте-бо, Курцберг навіть похорон улаштував сам собі, позбавивши аміківців зайвого головного болю. Оце так людина.
— Ти досі молишся за мого тата? — запитала Ґрейнджер.
— Зараз мені не дуже добре вдається молитися за будь-кого, — відказав Пітер, обережно знімаючи яскраво-зелену комаху зі свого рукава й пускаючи її в повітря. — Але скажи мені... як ти збираєшся його знайти?