Пітер зупинився у дверях. Він раптом відчув, що його джинсова куртка просякла потом, а волосся мокре як хлющ, і йому стало холодно. Який же безглуздий, мабуть, у нього вигляд! Протягом кількох секунд цілковита чужинність цих людей, Пітерова недоречність серед них ледь не заполонила його душу страхом, паралічем соромливості, жахом, який дитина відчуває, відчиняючи двері до нового класу, повного незнайомців. Але потім Господь заспокоїв його, вселивши в нього мужність, і Пітер ступив уперед.
— Привіт усім! — промовив він.
5
Щойно він зрозумів, що це таке
Усі чоловіки й усі жінки нагі перед Богом. Одяг — лише фіговий листок. А тіла під ним — тільки ще один шар одежі, вбрання з плоті, із непрактично тонким шкірним покривом різноманітних відтінків рожевого, жовтого й коричневого. Справжня лише душа. Коли поглянути з цього боку, ніколи не виникне такого відчуття, як ніяковість на людях, сором’язливість чи збентеження. Усе, що треба зробити, — це привітати ближнього свого.
Почувши Пітерове вітання, Станко поставив пляшки рівно, звів очі й усміхнувся. Китаєць у відповідь підняв догори великий палець. А жінка, що дрімала з розплющеними очима, на свою біду, сполохнулася і, сіпнувши ногами, розілляла каву собі на коліна.
— Ой лихо! — скрикнув Пітер і кинувся до неї. — Мені так шкода! Жінка тепер уже цілком прокинулася. На ній, як і на Ґрейнджер, були простора блуза-спецівка й широкі брюки, лише іншого, бежевого, кольору. Пролита рідина розтеклася великою коричневою ляпкою.
— Усе гаразд, усе гаразд, — сказала жінка. — Воно не гаряче. Щось пролетіло повз Пітерове обличчя й упало їй на коліна.
Кухонний рушник, який кинув Станко. Жінка спокійно взялася витирати. Вона підняла поділ блузи, під яким на її тонких бавовняних брюках виявилися дві вологі плями.
— Я можу чимось допомогти? — запитав Пітер.
Вона засміялася.
— Гадаю, що ні.
— Моя дружина проти кавових плям використовує оцет, — сказав Пітер, не зводячи очей з її обличчя, щоб вона не подумала, ніби він видивляється на її стегна.
— Це не справжня кава, — відповіла жінка. — Не турбуйтеся.
Методично й неквапливо вона зібгала рушник і поклала його на стіл. Потім відкинулася на спинку свого крісла, очевидно не поспішаючи перевдягатися. Джаз на мить затих, а відтак, кілька щіточок лоскітливо мазнули по тарілках і малому барабану, саксофон видихнув, і імпровізоване грання залунало знову. Станко тактовно відшукав собі якесь гучне заняття, а китаєць вивчав свій журнал. Хвала їм, вони намагалися дати Пітеру більше простору.
— Не дуже вдало я почав наше знайомство, еге ж? — сказав він. — Я Пітер.
— Моро. Приємно познайомитися.
Жінка простягнула свою праву руку. Помітивши, що один із її пальців закінчувався цурпалком на суглобі, а мізинця не було взагалі, Пітер завагався. Потім усе ж стиснув їй руку, і вона впевнено відповіла.
— Знаєте, це дуже незвично, — промовив Пітер, сідаючи поруч.
— Виробнича травма, — відказала Моро. — Таке щодня трапляється.
— Ні-ні, я проте, що ви простягнули мені праву руку. Я зустрічав багато людей без пальців на правій руці. Вони завжди для рукостискання подавали ліву. Бо не хотіли, щоб інший почувався ніяково.
Моро, схоже, злегка здивувалася.
— Справді?
Потім усміхнулася і похитала головою, мовляв: «Звісно, трапляються диваки». Жінка не ховала очей, однак дивилася досі сторожко, немовби вишукуючи прикметні ознаки співрозмовця, які можна буде занести до поки що порожньої теки з написом «Місіонер з Англії».
— Я щойно був на прогулянці, — повідомив Пітер, махнувши рукою в бік темряви за вікном. — Уперше.
— Нема на що дивитися, — сказала Моро.
— Ну так, ніч же, — погодився він.
— Та тут і вдень небагато побачиш. Але ми над цим працюємо, — це не було сказано гордовито чи недбало, вона просто розповідала.
— Яка ваша професія тут?
— Інженер-технолог.
Пітер дозволив собі набути спантеличеного виразу обличчя, сигналізуючи: «Будь ласка, поясніть». Вона відповіла виразом, що повідомляв: «Уже пізно, і я втомилася».
— А ще, — сказала Моро, — я працюю в кухні, куховарю, печу щось кожні дев’яносто шість годин, — вона запустила пальці у своє волосся й загребла ними лискучо-чорні й помаранчеві пасма. Біля коренів волосся виявилося сивим. — Це навіть трохи весело, я завжди чекаю на свою зміну.
— Це ви волонтерите?
— Ні, це частка моїх запланованих обов’язків. Ви побачите, що багато хто з нас виконує тут більше як одну роботу.