У животі голосно загурчало. Пітер не їв нічого відтоді, як, повертаючись із поселення, вони з Ґрейнджер догризли засохлі рештки булки з родзинками. («П’ять баксів за одну скибку», — понуро зазначила Ґрейнджер. Він не запитував, хто сплачує рахунок.) Наче за спільною згодою, вони не обговорювали дивовижну реакцію оазянина на Пітера. Натомість жінка пояснювала всілякі буденні процедури стосовно прання, користування електроприладами, доступності автомобілів, правил поведінки в їдальні. Вона була роздратована, наполягаючи, що вже розповідала про все це раніше, коли супроводжувала його від зорельота. Утретє жартівливе вибачення не спрацювало.
Пітер підвівся і підійшов до вікна. Сонце — схоже на жовток яйця та імлисте по краях цієї пори дня — було добре видно з його кімнати, просто в центрі неба. Учетверо чи вп’ятеро більше за сонце, під промінням якого чоловік виріс, воно облямовувало кружалом золотавого сяйва одноманітні обриси будівель комплексу аеропорту. Калюжі, що лишилися після нічної зливи, відтоді невпинно випаровувалися. Пара кружляла в танці, підіймаючись від землі й злинаючи над дахами будинків у небуття. Здавалося, неначе калюжі куріли вигадливими кільцями диму.
Кондиціонер без потреби охолоджував повітря в кімнаті. Пітер виявив, що, коли підійти до вікна ближче, майже притулитися тілом до нього, тепло знадвору проходило крізь скло й насичувало одяг. Треба буде запитати Ґрейнджер, як налаштувати кондюк; це було одне з тих питань, які вони не обговорили.
Повернувшись до листа, він додрукував «служити Господу» й розпочав новий абзац.
Навіть у радості, що сповнює мене через цю прекрасну нагоду, яка Божою волею випала мені, я сумую, що не можу пригорнути тебе й утішити. Якого болю мені це завдає! Лише сьогодні я усвідомив, що вперше ми розлучилися з тобою на довше ніж кілька ночей. Може, мені варто було потренуватися в якихось міні-відрядженнях до Манчестера чи Кардіффа, перш ніж летіти так далеко?
Думаю, тобі, як і мені, Оаза сподобалася б. Сонце тут велетенське й жовте. Повітря вирує без упину, прослизає під одяг і вислизає. Це може здатися неприємним, я знаю, але до цього звикаєш. Вода зелена, а сеча моя помаранчева. Непогано я розрекламував тобі це місце, еге ж? Треба було податися на літературні курси, перш ніж зголошуватися на цю роботу. А ще треба було мені поставити перед АМІК умову: або ми летимо вдвох, або я не лечу взагалі.
Можливо, якби ми дотиснули їх із цим, можна було б наполягти, щоб і Джошуа забрати зі собою. Щоправда, я не впевнений, як він перебув би «стрибок». Мабуть, перетворився б на хутряну чайну бабу[15].
У тебе — шоколадний рулет, а в мене, схоже, недолугі жарти про котиків.
Мила моя, я кохаю тебе. Бережи себе. Послухайся мудрої поради, яку ти сама так часто давала мені: не будь надто суворою до себе й не дозволяй лихому затулити від твого зору все добре. Я помолюся разом із тобою за родичів померлих на Мальдівах. Ти ж помолися разом зі мною за тутешніх людей, що з трепетом чекають нового життя во Христі. О, і ще: в Оскалузі живе дівчинка на ім’я Коретта. У неї нещодавно помер батько, а мати вдарилася в горілку. Помолися за цю дівчинку також, якщо не забудеш.
Кохаю
Пітер
Він перечитав листа, але нічого там не підправляв, зненацька відчувши себе виснаженим голодом і втомою. Пітер натиснув кнопку. На кілька хвилин усі його вісімсот недоладних слів зависли там, злегка тремтячи, мовби не певні, що їм робити далі. Як виявилося, це було нормально для «пострілу». Щоразу, надсилаючи листа, доводилося чекати в напруженій тривозі, побоюючись: а що, як не спрацює.
За якийсь час Пітові слова зникли, а на порожньому екрані з’явилося автоматичне повідомлення: «СХВАЛЕНО, НАДІСЛАНО».
8
Вдихни глибше й лічи до мільйона
При денному світлі все виглядало інакше. Аміківська кафе-їдальня, котра здавалася такою порожньою й похмурою під час довгої ночі, тепер була подібна до вулика, що весело гудів. Усі щасливі, наче віряни, що зібралися на молитву. Скляна стіна зі східного боку, хоч і була затемнена, пропускала так багато світла й тепла, що Пітерові довелося затулятися від нього рукою. Блискуче проміння розсипалося по всьому приміщенню, перетворюючи кавові автомати на саджені самоцвітами скульптури, алюмінієві стільці на витвори з коштовних металів, стоси журналів на зикурати, а голомозини на ліхтарі. В їдальні зібралося три-чотири десятки людей, які, ліниво порозсідавшись у м’яких кріслах, їли, базікали, сновигали до барної стійки по додаткову порцію, махали руками до сусідніх столиків, підвищували голоси, щоб перекричати інші гучні голоси. Більшість була в білому, подібно до Пітера, хоча й без великого чорнильного крижа на грудях. Чимало було чорних облич, серед них і обличчя Бі-Джи. Той був зайнятий жвавою бесідою з доволі мужикуватою на вигляд білою жінкою й не підвів очей, коли Пітер зайшов. Ґрейнджер не було видно.