Зрештою, зрозуміло, що мені нададуть усе необхідне, щоб звести церкву. Машину, будівельні матеріали, навіть робітників. Із того, як ідуть справи, видається, що тягар мій буде легшим, ніж у будь-якого місіонера відтоді, як християни почали благовістити Слово Боже. Згадуючи про апостола Павла, якого били, каменували, кидали до в’язниці, який знемагав із голоду, потрапляв у кораблетрощу... я майже нетерпляче очікую на першу свою перешкоду! (МАЙЖЕ)
Пітер спинився. Це було все, що він хотів написати, але йому здавалося, що треба було б іще згадати про Мальдіви. А потім він відчув докори сумління за те, що не мав особливого бажання це робити.
Кохаю
Пітер
Після того як він виблював каву, йому поліпшало. Пітер і в найкращі часи не пив багато кави — це був, зрештою, збудливий напій, а він давно вже відучив себе від штучних збудливих засобів — але те пійло, яким пригостив його Бі-Джи, і на смак було гидким. Може, його було приготовано з оазяних квітів, а можливо, від поєднання привезеної кави й місцевої води не варто було очікувати нічого хорошого. Хай там як, а, позбувшись кави, Пітер почувався краще. Власне кажучи, майже нормально. Його організм нарешті позбавлявся наслідків «стрибка». Пітер приклався просто до крана й зробив великий ковток. Смакота. Відтепер він питиме тільки воду.
Енергія поверталася до Пітерового тіла, наче кожна клітина його була мікроскопічною губкою, що роздималася, вдячна за те, що її нагодували. Може, так воно й було.
Чоловік узув сандалії, застібнув їх і вийшов зі свого номера, буцімто щоб краще вивчити територію, але також, щоб відсвяткувати повернення бадьорості. Занадто довго він був ув’язненим. І ось нарешті свобода!
Щоправда, свобода тільки прогулюватися лабіринтом коридорів. Приємна переміна, якщо порівняти з чотирма стінами його кімнати, проте й на вихід у степ широкий теж не дуже схоже. Лише порожні переходи, яскраво освітлені тунелі стін, стелі й підлоги. І двері що кілька метрів.
На кожних дверях — табличка, на табличці — прізвище та ініціали, а також — більшими літерами — професія особи. Наприклад: В. ГЕК, ШЕФ-КУХАР, С. МОРТЕЛЛАРО, ХІРУРГ-СТОМАТОЛОГ, Д. РОЗЕН, ТОПОГРАФ, Л. МОРО, ІНЖЕНЕР-ТЕХНОЛОГ, Б. ГРЕХЕМ, ІНЖЕНЕР ЦЕНТРИФУГИ, ДЖ. МУНІ, ІНЖЕНЕР-ЕЛЕКТРИК тощо. Слово «інженер» траплялося часто, як і характерне для назв професій закінчення «-лог».
Крізь двері не чути було жодного звуку, в коридорі також панувала тиша. Очевидно, аміківці або працювали, або всі сиділи в кафе. За їхньої відсутності не було нічого зловісного, жодної причини лякатися, втім Пітерові стало лячно. Полегшення, яке він спершу відчував через те, що вийшов із номера сам-один, без супроводу, поступилося місцем прагненню побачити бодай якусь ознаку життя. Він пішов швидше, завертаючи за кожен ріг із дедалі більшою рішучістю, але щоразу його зустрічали ті самі прямокутні переходи й ті самі ряди однаковісіньких дверей. У такому місці навіть не знаєш напевне, заблукав ти чи ні.
Коли Пітера вже починало проймати потом, а пам’ять закололи спогади про пастку дитячої виправної установи, закляття було зруйновано: завернувши вчергове, він ледь не зіштовхнувся ніс у ніс із Вернером.
— Тпру! Де горить? — запитав Вернер, поплескуючи себе по огрядному череві, наче пересвідчуючись, чи така несподіванка не завдала йому шкоди.
— Вибачте! — промовив Пітер.
— Із вами все гаразд?
— Так, дякую.
— Це добре, — добротливо кивнув Вернер, який, однак, не був у гуморі потеревенити. — Нехай так воно буде й далі, старий!
Звичайна буденна фраза чи попередження? Важко сказати.
За кілька секунд Пітер знову лишився на самоті. Напад панічного страху минув. Тепер він бачив, що блукати коридорами незнайомої будівлі — це не те саме, що потрапити в пастку ув’язнення. Вернер мав рацію: треба опанувати себе.