Кохаю
Пітер
Ґрейнджер, мружачись, вийшла зі своєї машини, готова до поїздки. На ній був той самий одяг: бавовняна сорочка й широкі брюки, тепер трохи прим’яті. Хустина, незграбно пов’язана довкола шиї, зблискувала краплинами води з волосся, що стирчало на її голові, наче шерсть у вимоклої під дощем кішки. Пітер подумав, що, мабуть, будильник вирвав жінку із глибокого сну і вона не встигала більше нічого, окрім як хлюпнути трохи води собі на обличчя. Може, нетактовно було змушувати везти його знову так скоро. Але ж коли вони прощалися, Ґрейнджер підкреслила, що завжди до його послуг.
— Вибачте за завдані вам клопоти, — сказав Пітер.
Чоловік стояв у затінку крила житлової будівлі, просто біля виходу, найближчого до його номера. Наплічник висів на спині, уже слизькій від поту.
— Жодних незручностей, — відказала Ґрейнджер. Повітря відразу ж заопікувалося її волоссям, яке почало випускати ледь помітні, тонесенькі, наче павутинка, китиці пари. — І вибачте, що буркотіла сьогодні вранці, коли ми їхали назад. Коли бачу релігійний запал, я завжди сама не своя.
— Цього разу я спробую надто не запалюватися.
— Я про інопланетянина, — Ґрейнджер вимовила це слово, наче й не було Пітерової короткої лекції.
— Я думаю, він не мав наміру вас бентежити.
Ґрейнджер стенула плечима.
— Від них у мене наче мурахи по тілу бігають. Завжди це відчуваю. Навіть коли вони зовсім мовчать і не підходять близько.
Пітер наважився вийти зі затінку, і Ґрейнджер відступила в бік від машини, пропускаючи до вже відчиненого для нього багажника. Двигун вуркотів, готовий рушати.
— Гадаєте, вони хочуть завдати вам шкоди? — запитав Пітер.
— Та ні, це лише через їхній вигляд, — відказала Ґрейнджер, дивлячись кудись за обрій. — Змушуєш себе подивитися на їхні обличчя, а бачиш ніби купу кишок.
— Я собі уявляю ембріони.
Вона здригнулася.
— Я вас благаю!
— Що ж, гаразд, — весело мовив Пітер, приступаючи до машини. — Бо щось ми знову починаємо розмову не з того.
Знімаючи з плечей рюкзак, він крайока помітив, що Ґрейнджер оцінювально поглядає на нього. Зауваживши, що це весь Пітерів багаж, вона придивилася знову.
— Ви наче на прогулянку за місто зібралися. Зі своїм рюкзаком на спині[27].
Пітер вишкірився й закинув рюкзак до багажника.
— Вал-ді-рі-і-і! — затягнув чоловік, жартома вдаючи оперний баритон. — Вал-ді-ра-а! Вал-ді-рі-і-і! Вал-ді-ра-ха-ха-ха-ха!
— Ну ось, тепер ви глузуєте з одного з моїх кумирів, — упершись руками в боки, мовила Ґрейнджер.
— Вибачте, не зрозумів.
— Із Бінга Кросбі.
Пітер спантеличено глянув на жінку. Сонце досі було низько над землею, і на його тлі силует Ґрейнджер із трикутниками зігнутих рук вимальовувався в ореолі рожевого сяйва.
— Гм... — сказав Пітер. — Хіба Бінг Кросбі також виконував «Щасливого подорожнього»?
— Я думала, це його пісня, — відповіла Ґрейнджер.
— Це старовинна німецька народна пісенька, — сказав чоловік.
— Не знала цього, — мовила жінка. — Я гадала, Бінг — перший, хто її заспівав. Торік її постійно крутили по радіо.
Пітер почухав потилицю, насолоджуючись дивиною, що оточувала його сьогодні звідусіль: безкрає небо з непомірним сонцем, спортивний майданчик під наметом, його дивні нові віряни, що прагнуть зажити плодів Євангелія, і ця суперечка щодо авторства «Щасливого подорожнього». Повітря, скориставшись тим, що чоловік підняв руку, миттєво знайшло новий вхід під його одяг. Повітряні язички торкалися спітнілої западини між лопатками Пітера, звивалися довкола сосків, перелічували ребра.
— Не знав, що Бінг Кросбі знову в моді, — зауважив Пітер.
— Такі артисти поза модою, — палко виголосила Ґрейнджер. — Бездумна танцювальна музика чи дешевий, низькопробний рок нікому більше не потрібні.
Жінка спародіювала чванькуватого рок-музиканта, що смикає струни своєї фалічної гітари. Хоч і зневажливий, жест цей видався Пітерові привабливим: коли тонка рука Ґрейнджер вдаряла по невидимих гітарних струнах, її перса випнулися, і це нагадало чоловікові, якою м’якою й податливою є плоть жіночих грудей.
— Людям це все набридло, — промовила Ґрейнджер. — Вони хочуть щось, у чому відчувається якість, що витримало випробування часом.
27
«Із моїм ранцем на спині» — слова з приспіву пісні «Щасливий подорожній» («The Happy Wanderer»).