Пітер натомість ще й як мав. Він саме збирався сказати Номерові Один, що вони мусять зупинитися просто зараз будь-де, коли оазянин став перед якоюсь круглястою спорудою, таким собі архітектурним аналогом консервної бляшанки, тільки завбільшки з торговий склад. Невисокий дах будівлі було, наче гірляндами, прикрашено димарями... ні, не димарями, а лійками — широкими, на вигляд керамічними, лійками, схожими на вази, виготовлені з обпаленої в печі глини — усі горловинами до неба. Номер Один жестом запропонував Пітерові ввійти крізь намистинові двері. Пітер послухався. Усередині він натрапив на абияк розставлені цебра, бляшанки і барильця, усі різні, всі виготовлені вручну, і всі вони наповнювалися з труб, що звивалися зі стелі. Посудини було розставлено вздовж стін приміщення, а центр лишався вільним. У штучному ставку, завбільшки з басейн на задньому дворику в престижних районах Лос-Анджелеса, мерехтіла блідо-смарагдова вода.
— Вода, — промовив Номер Один.
— Дуже... розумно, — похвалив Пітер, відкинувши слово «спритно» як надто складне для вимови.
Побачивши повний ставок і десятки вкритих вологою труб, він тільки переконався, що ось-ось сам обмочиться.
— До
ить? — запитав Номер Один, коли вони обернулися виходити.
— Е-е-е... — завагався збентежено Пітер.
— Доить води? Будемо відливати?
Аж тут Пітер дотямив, чому вони не зрозуміли один одного. «Відлити» — ну звісно ж! Ці розбіжності між буквальним значенням слова й розмовним — він так багато читав про них у розповідях про інші місіонерські експедиції й пообіцяв собі, що повсякчас уникатиме двозначності. Але мовчазна згода Номера Один на його прохання була такою спокійною і незворушною, що не було навіть натяку на помилку в спілкуванні.
— Даруйте мені, — промовив Пітер, випередив Номера Один, став посеред вулиці й, задерши свою дишдашу, пустив на волю струмінь сечі.
Здалося, минула не одна хвилина, доки він був готовий обернутися назад до оазянина. Щойно Пітер це зробив, Обожнювач Ісуса Номер Один скинув додолу одну бібку. Незбагненний звичай, хоча подібні жести, що засвідчують повагу, є і в європейців, наприклад, коли ті цілуються у щоки — правильну кількість разів у правильну щоку.
— Тепер знову пати? — Оазянин указав рукою туди, звідки вони прийшли: у напрямку до будинку з хропунами, де стоїть просякла потом ванна, від якої тхне кокосом.
Пітер ухильно всміхнувся:
— Спершу відведи мене до місця, де буде наша церква. Я хочу побачити його знову.
Тож вони вдвох вийшли з поселення й попрямували через поле, до обраного місця. Ще нічого не було збудовано. У землі було видовбано чотири ямки, що позначали чотири кути майбутньої будівлі. Іще всередині цих меж Пітер накреслив загальний план і пояснив сімдесятьом сімом душам, які зібралися довкола нього, що має бути всередині церкви. Тепер, коли після тривалого проміжку часу він знову дивився на свої креслення на порожньому клаптику землі очима, потьмареними втомою, він бачив їх так, як, либонь, бачили оазяни: незграбні таємничі видовбини в піску. Пітер відчув, що йому нізащо не дорівнятися до того завдання, яке стоїть перед ним. Беа, безперечно, розрадила б його, сказала б, що він замало спав, а тому об’єктивна реальність плутається в його голові, і, звісно, мала б рацію.
Було там і декілька інших слідів, які зоставило після себе зібрання Обожнювачів Ісуса. Калюжка молочного блювотиння, яке відригнуло одне з оазянських немовлят під час Пітерової вітальної промови. Пара чобіт, подарованих спеціально для Пітера, але замалих йому на кілька дюймів (ця помилка, здається, оазян ані збентежила, ані здивувала, вони лише мовчки визнали це). Напівпрозорий бурштиновий глечик для води, майже порожній. Металеве блістерне упаковання (аміківський дарунок), із якого видавлено всі пігулки. Дві подушки на певній відстані одна від одної, на яких двійко молодших дітей задрімали, коли розмова дорослих зайшла надто далеко в невидимі сфери.
Пітер повагався кілька секунд, а відтак підібрав подушки й поклав їх одна біля одної. Потім опустився на землю, підсунувши подушки під голову й під поперек. Утома відразу ж почала покидати його тіло, немовби земля вбирала її в себе. Шкода, що він не був сам.
— У на
ому ліжку ти не мав по
инку, — зауважив Обожнювач Ісуса Номер Один.
Через жмуток свистячих і шиплячих звуків Пітер не зміг розібрати фрази.
— Я не зовсім зрозумів...