Книга дивних нових речей

— Дуже виокий, — повторив Номер П’ятдесят Чотири, передаючи квадратик фотопаперу наступному в черзі.

— Незабаром після того ми перебралися звідти до кращого місця, — розповів Пітер. — Безпечнішого, принаймні.

Оазяни схвально загомоніли. Перебратися до кращого й безпечнішого місця — це вони могли зрозуміти.

Світлини, які Пітер уже віддав, тим часом подорожували в натовпі. Один оазянин мав питання щодо зображення з Пітеровою церквою. На фото кілька вірян згромадилися зовні будівлі, по черзі заходячи в сині двері. Серед них був Іан Дьюар, ветеран війни в Афганістані, що пересувався на милицях. Від пропозиції Міністерства оборони оплатити йому протез він відмовився, щоб мати зайвий привід поговорити про війну.

— оловік без ноги, — зауважив оазянин.

— Саме так, — підтвердив Пітер. — Була війна. Його дуже сильно поранили в ногу, і лікарям довелося її ампутувати.

— оловік зараз мертвий?

— Ні, з ним усе гаразд, він живий і здоровий.

Звідусіль почувся зачудований шепіт, кілька голосів змовило: «Хвала Гоподу!»

— А це, — сказав Пітер, — моє весілля. Це я й моя дружина, Беатріс, того дня, коли ми побралися. А у вас бувають весілля?

— У на бувають веілля, — відказав Обожнювач Ісуса Номер Один.

Якою була ця його відповідь? Злегка насмішкуватою? Роздратованою? Знудженою? Чи просто інформативною? З інтонації Пітер сказати цього не міг. Наскільки він чув, інтонації не було взагалі. Лише напруження м’язів чужинної плоті, що працювали замість голосових зв’язок.

— Вона познайомила мене з Христом, — додав Пітер. — І привела до Бога.

Ці слова викликали реакцію значно бурхливішу, ніж світлини.

— Твоя дружина знайла Книгу, — промовив Обожнювач Ісуса Номер Сімдесят-Скількись-Там. — Вона итала, итала, итала, итала раніе від тебе. Вила метод Іуа. Тоді твоя дружина прийла до тебе і казала: «Я відукала Книгу дивних нових реей. итай тепер ти. Ми не згинемо, але матимемо життя віне».

У такому викладі це було схоже більше на загравання змія до Єви в Едемі, ніж на ті практичні християнські приповіді, які Беа розповідала в лікарняній палаті, де вони вперше зустрілися. Але цікаво було те, що оазянин намігся процитувати Євангеліє від Івана 3:16. Мабуть, Курцберг навчив їх.

— Вас навчив цього Курцберг?

Обожнювач Ісуса, що говорив перед тим, не відповідав.

— Кожен, хто вірує в Нього, не згине, але матиме життя вічне, — виголосив Пітер.

— Амінь! — відгукнувся Обожнювач Ісуса Номер Один, і вся громада зашамотіла за ним. Слово «амінь», на щастя, було саме пристосовано до їхніх ротів чи якоїсь іншої частини тіла, яку вони використовували для розмови. — Амінь, амінь, амінь!

Весільне фото досягло оазянина в оливково-зеленому балахоні. Він — чи вона? — відсахнувся.

— Ніж, — сказав оазянин. — Ніж.

Справді: на світлині Пітер і Беа разом стискали руків’я велетенського ножа, збираючись, згідно з традицією, відкраяти шматок свого весільного торта.

— Це звичай такий, — пояснив Пітер. — Обряд. То був дуже щасливий день.

— аливий день, — луною відгукнувся оазянин — наче волога папороть чавкотнула під чиїмись ногами.

Пітер засовався у гамаку, прагнучи відвернутися від сонця, що сходило. Топлене помаранчеве світло потроху ставало дедалі яскравішим. Він лежав горілиць, вдивляючись у небо, а перед його очима танцювали в безхмарному обширі пурпурові після-образи. Незабаром вони розтанули, і небо набуло рівномірної золотої барви. Чи була ранкова зоря там, удома, бодай колись такою золотою? Пітер не пригадував. Він пам’ятав яскраве сяйво, що лилося на ліжко, золотило хутро Джошуа, непокриті вигини стегон Беа, коли ранок випадав теплий і вона скидала зі себе простирадла. Але це не те саме, коли ціле небо сповнене золотої барви. За вікном їхньої з Беа спальні небо ж було блакитним, хіба ні? Пітер був сердитий на самого себе через те, що забув.

Так багато треба було розповісти Беа, а він записав надто мало. Коли випаде наступна можливість надіслати листа, він завдяки нотаткам, нашкрябаним у своєму записнику, безперечно, спроможеться перелічити все найважливіше, що сталося за останні триста шістдесят годин. Але його оповіді бракуватиме дрібниць. Пітер забуде спокійні, тихі миті близькості між ним та його новими друзями, несподівані проблиски порозуміння в тих сферах спілкування, які, він думав, будуть безнадійно темними. Він може навіть не згадати про золоте небо.