Записники були в рюкзаку, десь на споді. Можливо, треба було тримати їх біля себе, у гамаку, щоб мати змогу занотувати свої думки й роздуми, хай коли вони прийдуть. Але в такому разі Пітер міг би вві сні наштрикнутися на олівець. Або ж олівець міг крізь комірку сітки впасти на тверду долівку внизу, а від удару весь внутрішній графітовий стрижень розкришився б на десятки частинок, і тоді годі було б загострити олівця. Для Пітера олівці були справжнім скарбом. Доглянуті належним чином, вони слугуватимуть довго, коли витечуть усі кулькові ручки, засохнуть усі фломастери і вийдуть із ладу всі друкарські машинки.
До того ж Пітер насолоджувався цими годинами в гамаку, вільними від будь-яких справ. Коли він був на землі, працюючи зі своєю паствою, мозок його гудів без упину, готовий до викликів і сприятливих нагод. Кожна розмова могла виявитися вирішальною для його місії. Нічого не можна було брати як належне. Оазяни вважали себе християнами, однак їхнє поняття про Христове вчення було зовсім слабке. Серця їхні були сповнені безформної віри, але їм бракувало розуміння — і вони знали про це. Їхній пастор мав щохвилини бути вкрай зосередженим, слухаючи їх, спостерігаючи їхні відгуки, вишукуючи проблиски світла.
Повертаючись же до справ земних, Пітер мав так само зосереджено працювати фізично: носити каміння, перемащувати його будівельним розчином, копати ями. Коли денна робота закінчувалася й оазяни розходилися по домівках, умоститися в гамаку, знаючи, що зробив усе, що міг, було справжнім блаженством. Сітка немовби вихоплювала Пітера з бурхливого потоку відповідальності й підвішувала у блаженному забутті між трудами сьогоднішнього дня й завтрашнього. Він наче отримував змогу побути твариною, яка, не володіючи нічим, окрім власної шкури, байдикує, простягшись у темряві чи дрімаючи на осонні.
Тут лежало кілька сіток, подібних до тієї, з якої Пітер зладнав собі гамак. Ними оазяни носили цеглу... Звідкіля? Звідкись, де вона була. Четверо оазян, кожен (чи кожна?) обв’язавши кінець сіті довкола свого плеча, виступали врочисто, несучи полем до церкви купу цеглин, наче труну з небіжчиком. Хоча майданчик під святиню пролягав неподалік від основного скупчення будинків — просто на відстані, достатній для того, щоб надати йому необхідного статусу місця, яке поза звичайним плином речей — все одно, думав Пітер, із сіткою цегли на плечах іти було неблизько. Схоже, колеса оазяни не знали.
Пітерові тяжкувато в це вірилося. Колесо ж, вочевидячки, було таким пречудовим винаходом, хіба ні? Оазяни, здавалося б, навіть якщо ніколи раніше не мали гадки про нього, мусили б запозичити його, щойно побачивши в аміківців. Аж ніяк не применшуючи всілякої пошани, на яку, звісно, заслуговує, позатехнологічний триб життя, — хіба ж хтось, маючи вибір, тягатиме цеглу риболовними сітями?
Риболовна сіть? Пітер назвав цю сітку так, тому що вона була схожа на риболовну, але ж сплели її, мабуть, для якоїсь іншої цілі — можливо, навіть спеціально, щоб носити нею цеглу. Тут більше не було до чого застосовувати сіті. На Оазі не було ні океану, ні великих водойм, не було, очевидно, і риби.
Риби не було. Цікаво, зрозуміють оазяни Пітера, коли дійде до важливих біблійних оповідей, у яких згадується риба? Таких було чимало: Йона і кит, диво з хлібами й рибинами, галілеяни-рибалки, що стали учнями Ісуса, та й Ісусова обіцянка-метафора зробити їх «ловцями людей»... Уривок із глави тринадцятої Євангелія від Матвія, де йдеться про те, що «Царство Небесне подібне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину»... Навіть у початковій главі Книги Буття мовиться, що перші тварини, яких створив Бог, були морськими мешканцями. Скільки ж сторінок Біблії Пітерові доведеться оминути, не маючи змоги розтлумачити їх оазянам?
Однак Пітер не повинен занепадати духом через це. Його труднощі не були якимись надзвичайними, аж ніяк; навпаки, такий стан справ був цілком звичним. Місіонери в Папуа-Новій Гвінеї у двадцятому столітті були змушені шукати способу обійти той факт, що тубільці не знали овець, а їхній тамтешній еквівалент, свині, не надто надавався до використання в християнських при-повістях через те, що папуаси розглядали своїх свиней як здобич, яку вони мають убити. Тут, на Оазі, Пітерові доведеться зіштовхнутися з подібними викликами, і йому просто треба знайти щонайкраще компромісне рішення.