Пітер відшукав дружину на балконі, де та сиділа, видивляючись донизу на цегляну стіну, що оточувала багатоквартирний будинок, у якому вони мешкали, на стіну, увінчану колючим дротом і гостряками битого скла. Щоки Беа були мокрими.
— Пробач мені, — мовив Пітер.
Беатріс намацала його руку і сплела свої пальці з його.
— Я плачу, бо щаслива, — пояснила вона, тимчасом як сонце нарешті вкрилося пеленою хмаринок, повітря посвіжішало й подув, пестячи їхнє волосся, легенький вітерець. — Це найщасливіший день у моєму житті.
11
Він уперше усвідомив, що вона прекрасна також
— Боже, благо
лови на
у зутрі
, оте Пітере, — озвався до нього чийсь голос.
Засліплений світлом, Пітер незграбно обернувся, ледь не випавши з гамака. На тлі сонця, що сходило, виднілася постать оазянина, який наближався. Пітер знав лише те, що голос не належав Обожнювачу Ісуса Номер П’ятдесят Чотири, єдиному, чий голос він міг розпізнати без додаткових підказок.
— Доброго ранку, — відповів Пітер.
Саме це, і нічого більше, означало: «Боже, благослови нашу зустріч». Оазяни прохали в Господа благословення за першої-ліпшої нагоди, а отже, або вони розуміли поняття благословення краще, ніж більшість християн, або не розуміли взагалі.
— Я йду будувати нашу 
еркву знову.
За два тижні серед цих людей Пітерові вуха призвичаїлися, і він миттю зрозумів, що «ерква» — це «церква». Він порозмірковував і поєднав голос із балахоном канарково-жовтого кольору.
— Обожнювач Ісуса Номер П’ять?
— Так.
— Дякую тобі за прихід.
— Задля Бога я зроблю ве, о Він забажає, будь-о, будь-коли.
Навіть зараз, чуючи Обожнювача Номер П’ять, Пітер не міг зрозуміти, що ж саме відрізняло цей голос від голосу, скажімо, Обожнювача Номер П’ятдесят Чотири. Не звучання, у цьому чоловік був певен. Того дивовижного розмаїття голосів, до якого він звик удома — або ж навіть на аміківській базі — не було серед оазян. Тут не було ні дзвінких баритонів, ні верескливих сопрано, ні хрипких альтів, ні енергійних тенорів. Жодних відтінків у голосах: ні метикуватості чи тупості, ні сором’язливості чи агресії, ні холоднокровності чи спокусливості, ні зухвальства чи покори, ні веселощів чи журби. Може, як нетямущий зайда, Пітер не міг вловити нюансів, але він був цілком певен, що це не так. Ти ж не очікуватимеш, що якась одна чайка, чи один дрізд, чи сойка будуть кричати інакше, ніж інші представники їхнього виду. Вони просто не створені так.
Що оазяни могли, то це застосовувати мову по-різному, характерним чином. Обожнювач Ісуса Номер П’ятдесят Чотири, наприклад, був майстром уникання слів, які не міг вимовити, завжди примудряючись обходитися замінами без шиплячих чи свистячих звуків. Через ці виверти («іти до ліжка» замість «спати», «давати знання» замість «навчати» тощо) вимова його ставала чудернацькою, але й швидкою, і створювалося враження, нібито він вільно володіє чужою мовою. Обожнювачка Ісуса Номер П’ять, навпаки, не прагнула уникати важких звуків, вона просто намагалася розмовляти загальноприйнятою мовою, а якщо в потрібних їй словах траплялося багато «с», «ц», «ш», «щ» або «ч» — що ж, вельми шкода. З іншого боку, вона докладала менше зусиль, ніж дехто з оазян, щоб говорити чітко — її плечі не кривилися так сильно, коли треба було викашляти приголосну — і через це зрозуміти її іноді було важче.