Вона, її. Чому це Пітер думає про неї як про особу жіночої статі? Лише через балахон канарково-жовтого кольору? Чи він справді щось відчув на підсвідомому рівні, який годі проаналізувати?
— Доки решта не прийдуть, ми з тобою небагато можемо зробити, — сказав Пітер, вибираючись із гамака. — Ти міг поспати довше.
— Мене рано охопив 
трах. трах, 
о тебе немає.
— Немає?
— АМІК приїде ьогодні, — нагадала вона йому. — Забрати тебе додому.
— Аміківська база — не мій дім, — сказав Пітер, застібаючи сандалії.
Присівши навпочіпки, щоб зробити це, він майже порівнявся зростом із Обожнювачкою Ісуса Номер П’ять. Вона була дуже мала як на дорослу. Якщо вона була дорослою. Може, вона була дитиною. Хоча ні, навряд. А може, була неймовірно старою. Пітер просто не знав. Він знав, що Номер П’ять була дуже прямодушною, навіть за оазянськими мірками; що вона могла працювати тільки хвилин двадцять-тридцять, а потім ішла геть, і що вона мала за родича когось, хто не був Обожнювачем Ісуса, і це її засмучувало або ж викликало почуття, яке Пітер розумів як смуток. Власне кажучи, він не міг поручитися, що цей невірець доводився їй кревною ріднею. Може, то був просто товариш. А щодо смутку — це були скоріше його здогади. Оазяни не плакали, не зітхали, не ховали обличчя в долоні, тож вона мусила щось сказати, що наштовхнуло Пітера на такий висновок.
Пітер спробував пригадати ще щось про Обожнювачку Номер П’ять, але це йому не вдалося. На жаль, саме так і влаштовано людський мозок: він просіює особистісні враження і сприйняття крізь сито пам’яті, лишаючи тільки декілька знакових, може, навіть і не найважливіших.
Справді, наступного разу треба буде більше записувати.
— АМІК забере тебе, — повторила Номер П’ять. — Я боюя, ти не повернея.
Пітер вийшов крізь отвір у стіні, який згодом мав перетворитися на двері, став у тіні своєї церкви і з полегкістю відлив на землю. Сеча була ще темнішого помаранчевого кольору, ніж раніше, і Пітер замислився, чи не замало він п’є. Оазяни пили ощадливо, і він звик робити так само. Один великий ковток із його пластикової пляшки вранці, ще кілька ковтків через певні проміжки часу протягом робочого дня, та й по всьому. Коли пляшка порожніла, оазяни щоразу покірливо йшли до свого селища її наповнювати, але турбувати їх зайвий раз Пітерові не хотілося.
Узагалі оазяни дбали про нього пречудово, справді. Такі вкрай замкнуті люди, що більшість свого часу проводили вдома в тихих бесідах у колі родичів і близьких друзів, вони, одначе, зустріли Пітера з розпростертими обіймами. Це в переносному значенні. Вони були не з тих, хто полюбляє телячі ніжності. Але їхнє доброзвичайне ставлення до Пітера було очевидне. Щодня, коли Пітер працював на будівництві церкви, він раз по раз помічав, як хтось іде полем, несучи йому гостинець. То тарілку кулястої смаженини, схожої на самсу, то склянку теплого, приємного на смак густого напою, то кусень чогось крихкого й солодкого. Його товариші по роботі зрідка їли на будівництві, воліючи харчуватися як звикли, удома. Іноді хтось міг зірвати кілька суцвіть білоквіту, якщо той був молодий і соковитий. Але почастунки, приготовані завчасно, ці невеличкі офірування, призначалися лише Пітерові. Він приймав їх зі щирою вдячністю, адже голод дошкуляв йому постійно.
Хоча тепер уже не так. Не бажаючи зажити слави ненажери, за минулі триста шістдесят із гаком годин він призвичаївся споживати значно меншу кількість калорій і згадав те, чого навчився колись протягом своїх змарнованих років: щоб вижити і навіть зберігати активність, чоловікові досить зовсім трохи палива. Якщо його змушують обставини. Або якщо він занадто п’яний і йому байдуже. Або — як то було зараз — якщо він зайнятий справою, яка приносить йому задоволення.
Коли Пітер повернувся до Обожнювачки Ісуса Номер П’ять, вона сиділа на підлозі, притулившись спиною до стіни. У такій позі балахон її зібгався, необережно виставивши напоказ її худенькі стегна й те, що між ними. Пітер мигцем глянув на голизну Номера П’ять, і йому здалося, що він помітив анус, але нічого схожого на геніталії не було.
— Розкажи мені е із Книги дивних нових реей, — попросила вона.
«...Чоловіка та жінку створив їх», — спало Пітерові на думку.
— Ти знаєш розповідь про Адама та Єву? — запитав він.
— Боже, благолови ві розповіді з Книги. Ві вони добрі.