Пітер, на прохання Ґрейнджер, сів разом із нею в машину. Жінка скаржилася, що вологість діймає її, але він бачив із виразу її обличчя, що Ґрейнджер і не сподівається, аби він їй повірив, і що видача ліків виснажила донезмоги їй і тіло, і душу. Кабіна з кондиціонером — герметично відокремлена від багажного відділення позаду, куди складали провізію, — правила жінці за сховок, де можна було відновити сили. Ґрейнджер відвертала погляд від постатей у балахонах, що одна за одною снували перед вікнами. Що кілька хвилин підвіска машини ледь чутно здригалася, коли до багажника вантажили черговий лантух чи діжку. Напевно, довготривалі торговельні відносини з оазянами давали підставу довіряти їм на всі сто відсотків. А може, Ґрейнджер і мала би пересвідчитися, як вони виконують свою частину угоди, але не могла змусити себе це зробити.
— Якщо не пильнуватися, то недовго й рак отримати, — промовила вона, відкручуючи тюбик із маззю.
— Я почуваюся добре, — запротестував Пітер, коли жінка середнім пальцем узялася змащувати йому чоло і перенісся чимось липким. На доторк жіночої руки — руки не Беатріс — тужливий дрож пройняв Пітера.
— Твоя дружина не зраділа би, побачивши, як тобі присмалилося обличчя.
Ґрейнджер простягнула руку до дзеркала заднього огляду й повернула його так, щоб Пітер зміг подивитися на себе. Мазь блищала, і виглядало це відразливо, але, наскільки він міг бачити, шкода, завдана його обличчю, була незначною: кілька плям, трохи злущилася шкіра.
— Зі мною все буде гаразд, — промовив Пітер. — Утім дякую.
— Завжди рада допомогти, — відказала Ґрейнджер, витираючи пальці серветкою, — лише гукни мене, коли знову будемо серед цивілізації.
— Оазяни, як виявилося, досить цивілізовані. Але тобі як фармацевту, мабуть, непросто працювати, не маючи гадки, що корисно для їхньої здоров’я, а що ні.
— Пітере... — Вона відкинула голову на спинку сидіння й зітхнула. — Не чіпаймо більше цієї теми.
— Так люди завжди кажуть про те, що їх уже зачепило.
Ґрейнджер повернула дзеркало назад так, що в ньому тепер відображалося тільки її обличчя. Кінчиком серветки вона провела під лівим оком, щоб витерти туш, яка потекла. Те саме вона проробила і з правим оком. Пітер був цілком певен, що останнього разу, як він її бачив, очі жінки не було підфарбовано тушшю.
Зовні ж — невдача. Оазянин, намагаючись нести по барильцю в кожній руці, одне впустив на землю. Здійнялася хмара червонувато-коричневого пилу і вкрила його черевики, гомілки й нижню частину блідо-блакитного балахона. Інший оазянин спинився, щоб оглянути втрати, й промовив:
— Кори
я.
— Кория, — підтвердив перший.
Кілька секунд вони обоє стояли, споглядаючи шкоду. Вологий верткий вітерець підхопив розсипані прянощі з білоквіту й розвіяв їх у повітрі. Припорошений балахон потьмянів і вкрився блискучими плямами. Відтак, не промовивши більше ані слова, обидва оазянина повернулися до роботи.
Пітер опустив вікно, щоб перевірити, чи в повітрі пахне корицею. Не пахло. Однак штучну прохолоду всередині машини одразу було порушено потужною теплою хвилею.
— Будь такий ласкавий зачинити! — не сподобалося це Ґрейнджер.
Пітер підняв вікно, і кондиціонер відновив свою роботу. Струминки вологої пари, потрапивши в пастку, шугали кабіною, наче за ними хтось ганявся. Шукаючи, де б їм прослизнути чи куди всотатися, вони проносилися, торкаючись Пітерового обличчя, колін, потилиці. Ґрейнджер також відчувала їх і здригалася.
— Ти бачила, як вони розсипали корицю? — запитав Пітер.
— Угу.
— Так добре, що вони з цього не робили якоїсь великої трагедії. Той, хто впустив барильце, себе не звинувачував і не побивався, а його товариш не картав його і не здіймав галасу. Вони просто відзначили, що сталося, і пішли працювати далі.
— Авжеж, це страшенно надихає. Я могла би сидіти отак цілісінький день і дивитися, як вони кидають на землю нашу їжу.