У ту ніч ми стали коханцями.
Це сталося просто, без попередніх лицемірних дискусій типу «я не хочу зруйнувати нашу дружбу». Після того як вона загнала машину в гараж, ми кілька хвилин стояли на задньому дворі, який купався в жовтуватих відблисках вуличного світла, ми мовчки закурили одну на двох цигарку. Увійшли всередину і, коли я спробував ввімкнути світло в будинку, вона зупинила мене і, взявши за руку, повела до себе в спальню.
Наступного дня була неділя. Ми провели в будинку весь день, кохаючись та відкриваючи одне одного. Пригадую, ми майже не говорили. Пополудні ми пішли в трактир «Пікок Інн», де поїли, тоді, поки не стемніло, трохи погуляли в Ком’юніті-Парк-Норт. Я вже казав їй про свій намір знайти роботу, і коли знову завів про це розмову, вона одразу запитала, чи спокусила б мене робота у Вайдера. Він шукав когось, щоб упорядкувати книжки в бібліотеці, про яку згадував, але так і не зміг показати мені ввечері напередодні. Я був здивований.
— Гадаєш, він погодиться?
— Я вже говорила з ним про це. Тому він і хотів зустрітися з тобою. Але, як типові чоловіки, ви не спромоглися обговорити це. Думаю, ти йому сподобався, тому труднощів не виникне.
Я запитав себе, чи й він сподобався мені.
— У такому разі мене це влаштовує.
Вона нахилилася і поцілувала мене. Під її лівою ключицею над груддю була коричнева родинка розміром із четвертак. Я детально її вивчив того ж дня, наче хотів переконатися, що ніколи не забуду якусь частину її тіла. Її щиколотки були незвично тонкі, а пальці ніг дуже довгі; вона називала їх «баскетбольна команда». Я відкривав для себе кожну плямку та прищик на шкірі, де й досі залишалися сліди літньої засмаги.
У ті дні швидка любов стала такою самою звичною, як і ресторани швидкого харчування, і я не виняток із цього правила. Я втратив невинність у п’ятнадцять, у ліжку, над яким висів великий плакат Майкла Джексона. Ліжко належало дівчині на ім’я Джоел, що була на два роки старша за мене і жила на Фултон-стрит. У наступні роки я мав багато партнерок і двічі чи тричі навіть думав, що закоханий.
Але в той вечір я зрозумів, що помилявся. Може, деколи я відчував звабу, пристрасть або прив’язаність. Та з Лорою все було зовсім по-іншому, все це разом узяте і щось більше: сильне бажання перебувати поруч з нею щохвилини та щосекунди. Можливо, я туманно відчував, що ми проведемо разом небагато часу, тому поспішав зібрати достатньо спогадів про неї, щоб пронести через усе своє життя.
Три
Я почав працювати в бібліотеці Вайдера наступних вихідних, діставшись до будинку автобусом зі станції Трініті. Ми випили по пиву на лавці поряд із озером, і він пояснив мені, як потрібно організувати його кілька тисяч книжок.
Професор купив новий комп’ютер, який поставив у кімнаті нагорі. Там не було вікон, а стіни вкривали довгі дерев’яні полиці. Він хотів, щоб я сформував кодифіковані записи так, щоб пошукова система змогла вказати місце розташування кожної книжки. Це означало ввести в комп’ютер дані: назву, авторів, видавців, номер Бібліотеки Конгресу і тому подібне та розмістити книжки за категоріями. Ми обоє зробили приблизний розрахунок і прийшли до висновку: на це підуть усі мої вихідні впродовж наступних шести місяців, хіба що я зможу проводити за роботою кілька додаткових днів кожного тижня. Я почав писати мою дипломну роботу, але сподівався, що знайду і протягом тижня зайвий полудень, щоб закінчити записи в бібліотеці, для яких мене Вайдер найняв.
Він запропонував платити мені щотижня. Сума виявилася більш ніж щедрою, і він дав мені чек за перші три тижні авансом. Я помітив, що, коли Лори не було, він ставав менш балакучим і говорив більше по суті.
Він сказав мені, що працюватиме в підвалі, де розташовано невеликий тренажерний зал, і залишив мене на самоті в бібліотеці.
Дві чи три години я провів, знайомлячись із комп’ютером і програмним забезпеченням, та протягом цього часу Вайдер не повернувся. Коли я нарешті вийшов з бібліотеки, то виявив його на кухні — він робив бутерброди. Ми поїли разом, говорячи про політику. На моє здивування, він був дуже консервативний у своїх думках і вважав «лібералів» такими самими небезпечними, як комуняк. Він думав, що Рейґан упорався якнайкраще, вимахуючи кулаком в обличчя Москви, тоді як його попередник, Джиммі Картер, лише цілував росіянам дупи. Ми курили у вітальні, а на кухні саме бурчала кавоварка, коли він запитав мене:
— Ви з Лорою просто приятелі?