Я повернувся додому в кепському настрої, поклав чек у шухляду гардеробу в моїй кімнаті з неприємним почуттям, що то була плата за сумнівну справу, яку я не розумів. Уперше від зустрічі з Лорою я мав провести суботній вечір на самоті, і будинок здавався темним і ворожим.
Я прийняв душ, замовив піцу та подивився одну серію «Одружені… та з дітьми», не знайшовши нічого смішного в діяннях сімейства Банді. Я відчував запах Лори, ніби вона сиділа поруч зі мною на дивані. Минуло всього кілька тижнів, відколи я вперше зустрів її, але склалося враження, що ми знаємо одне одного багато років, — вона вже стала частиною мого життя.
Я послухав касету Б. Б. Кінґа, погортав роман Нормана Мейлера і задумався про неї й професора Вайдера.
Він добре до мене ставився, запропонував мені роботу, за яку я мав би почуватися вдячним. Він був провідною постаттю в науковому світі, тому мені пощастило, що він узагалі звернув на мене увагу, навіть коли й за пропозицією його протеже. Проте, попри цей образ, я відчув щось темне і дивне в його поведінці, те, що я не міг визначити, але воно там було, ховаючись за люб’язністю і майже безупинним потоком слів.
І найгірше — мене вже почало цікавити, чи казала правду Лора. Я продумав усі види сценаріїв, за допомогою яких можна перевірити правдивість її слів, але на той час уже було занадто пізно, щоб устигнути на поїзд до Нью-Йорка. І до того ж, я би почувався смішним, шпигуючи за нею здалеку, як у поганому дешевому кіно.
З такими думками я заснув на дивані, тоді прокинувся посеред ночі й піднявся у свою спальню. Мені снилося, ніби я був поруч із величезним озером, береги якого вкривав очерет. Я дивився в темні води, і раптом у мене виникло сильне відчуття небезпеки. Я побачив лускатий, замулений силует величезного алігатора, який підкрадався до мене через зарослі.
Але коли рептилія розплющила очі та втупилася в мене, я побачив, що вони були такі самі водянисто-блакитні, як у професора Вайдера.
Наступного дня Лора повернулася. Я провів весь день, тиняючись навколо університетського містечка з двома знайомими, а на обід пішов до їхнього будинку на Насса-стрит поїсти піцу і послухати музику. Коли я почув, що під’їхав її автомобіль, то саме робив собі каву.
Лора здавалася втомленою, у неї були темні кола під очима. Вона якось сухо поцілувала мене, а потім рвонула в свою кімнату, щоб переодягнутися і прийняти душ. Чекаючи на неї, я налив два горнятка кави й розтягнувся на дивані. Коли Лора спустилася, вона подякувала мені за каву, схопила пульт дистанційного управління і почала перемикати канали. Не схоже, що вона була в настрої говорити, тому я дав їй спокій. У якийсь момент вона запропонувала вийти надвір покурити.
— Шоу було дурне, — сказала вона, спрагло затягуючись цигаркою. — Батьки Дарми діставали нас увесь вечір. А коли я поверталася назад, у тунелі перед нами сталася аварія, тому я на півгодини застрягла в заторі. Ця клята машина почала видавати дивний шум. Гадаю, треба її комусь показати.
Надворі мрячило, і крапельки води в її волоссі виблискували, як діаманти.
— Як називалося шоу? — запитав я. — Якщо хтось запитає мене, я допоможу їм заощадити тридцять доларів.
— «Зоряний експрес», — швидко відповіла вона. — Відгуки хороші, просто я була не в тому настрої.
Вона знала, що я ходив до Вайдера, тому запитала мене, як усе пройшло і чи дійшли ми згоди відносно бібліотеки. Я розповів їй: він дав мені чек, яким я збирався розрахуватися за квартиру, і я вже відпрацював кілька годин.
Коли ми повернулися всередину й сіли на диван, вона запитала:
— Щось не так, Річарде. Поговорімо про це?
Я вирішив, що безглуздо намагатися приховати все, тому сказав:
— Вайдер розпитував мене про наші стосунки. І…
— Що саме?
— Дивні запитання… Він також хотів дізнатися, чи не підходили до мене щодо нього, і питав, що ти розповіла мені про дослідження, яке ви з ним робите.
— Ага!
Я чекав, що вона продовжить, але Лора мовчала.
— Ба більше, він натякав, що ти, можливо, збрехала мені й що в Нью-Йорк поїхали з якоїсь іншої причини.
На якусь мить вона замовкла, а тоді запитала мене:
— І ти повірив йому?
Я знизав плечима.
— Я вже й не знаю, що думати. Я не знаю, чи маю право розпитувати тебе про те, що ти робиш чи не робиш. Ти не моя власність, і не думаю, що я підозріливий хлопець.
Вона тримала горня в долонях, немов птаху, яку збиралася випустити.