— Дякую... що привели... підкріплення, — видихнув Девід.
Аві увесь спітнів.
— Ви дісталися сюди дуже вчасно.
Усі ті чоловіки навкруги метушилися, поралися з кабелями, вибухівкою: відчувалася напружена чіткість і злагодженість. Декілька клопоталися біля жінок, проваджували їх до машин швидкої допомоги.
Девід удихнув свіже повітря, примружився на сонячне світло. Спираючись на Аві, підійшов до платформи ззаду будівлі, де біля порожньої вантажівки чекали Стейсі та Йаель.
Вони були вже далеко від складу на проїзді Янголів № 8, коли пролунав вибух у секретному бункері глибоко під Лондоном, і оте кубло провалилося ще глибше під землю. Вони були далеко від тунелів, де гносеї роїлися, немов шершні в гнізді, дзижчали, передчуваючи перемогу, навіть коли вогняний спалах стер їх із лиця землі.
Один-єдиний вибух сколихнув Лондон, як землетрус, — і секта змовників, що віками вибудовувала плани щодо винищення світу, створеного Богом, обернулася на підземний вир попелу, диму й жужелиці. Лондонська Вежа — Тауер — встояла, як стояла вже багато століть, і тільки тендітна порцеляна в Букінгемському палаці тихенько дзенькнула на королівських поличках.
Розділ шістдесят другий
оли земля здригнулася під Лондоном, тринадцятирічний Станіслав Новіцкі йшов сходами на бімах — помост у їхній маленькій синагозі. Готуючись уперше в житті надягти maлic — накидку дорослого юдея, він, набираючи на повні груди повітря, виспівував особливу молитву браха, яка давала це право. Тоді рабин показав йому місце в Торі, звідки читатиме Станіслав, коли підійде його черга на церемонії бар міцва.
І коли він почав виводити своїм чистим юним голосом давньогебрейський текст, води Темзи вгамувалися.
Лізе Колінка схилилася над тринадцятим у своєму житті іменинним тортом, склала губи трубочкою, і личко її засяяло від свічок. Коли вона заплющила очі, щоб загадати бажання дня народження, з неба над Арізоною полляв дощ. А коли вона задмухала всі свої свічки, на американському південному заході періщила така злива, що загасила всі шалені лісові пожежі, обмила гори й наповнила новим життям закоцюрблену випалену землю.
Кейша Джонс щосуботи працювала зі своєю тітонькою на продуктовому складі на Стоун-Айленді в південній частині Чикаго. Сьогодні, ідучи допомагати в розсортуванні консервів, що їх пожертвували благочинники, дівчинка подзенькувала монетками, які підібрала на вулиці. Коли вона віддала їх місіс Воллес і дізналася, що на них можна купити стільки яєць і хліба, щоб протягом тижня прогодувати цілу родину, її охопило відчуття щастя. Вона вирішила, що наступного тижня пожертвує половину тих грошей, що заробила, доглядаючи сусідських малюків.
А біля узбережжя Японії цунамі, що народжувалось у морських глибинах, розтеклося океанським дном і вщухло, як окріп, знятий з вогню.
Чен Хо сидів біля свого дорогого дідуся й терпляче читав газету. Йому доводилося часто перечитувати рядки, бо дідусь сильно недочував, а ще він був сліпий. Але Чен не протестував. Уроки зачекають, а в маминого батька і так майже не залишилося втіх, — оце тільки такий зв'язок із навколишнім світом та ще кухлик пива перед сном.
Чен перегорнув сторінку й помітив, що дідусь заснув. На серці в нього потеплішало. Він склав газету, запам'ятавши, з якого місця читатиме далі.
Тієї самої миті в Туреччині пролунав вигук радості, коли група рятівників витягла з-під уламків шкільної будівлі дванадцятеро дітей, котрі чудом залишилися живими під час землетрусу.
У Матіаці в Сьєрра-Леоне, у Ливнах у Росії, у Токаї в Угорщині — і ще у двадцяти восьми селах і містах по всьому світі нове покоління ламед-вовників досягало духовної зрілості, одне за одним.
Чисті серцем, із душею, сповненою добра й співчуття, вони не усвідомлювали, — і жоден із них ніколи й не дізнається про те, яка дивовижна сила криється в самому їхньому існуванні.
Розділ шістдесят третій
абережна Тіберіади аж сяяла від розлогих пальм, апетитних продуктових яток і численних туристів, а Девід розшукував у натовпі Йаель. Коли він побачив її в кінці променади, одягнену в лимонно-жовті штанці-капрі й чорну шовкову безрукавку, то трохи здивувався. Чомусь він завжди уявляв Йаель у зеленому шовковому піджаку й чорній спідниці, що були на ній того ранку, коли вона рвучко ввійшла до кабінету рабина Бен Моше й зажадала, щоб він віддав їй агат.