— Мені сказали, що він має магічну силу. — Девід сподівався, що рабин розсміється.
Однак той, не відводячи погляду, кивнув.
— Тут так і написано.
Тоді рабин стиснув камінь у долоні й пошепки проказав по-гебрейськи молитву.
— Ви юдей. Розумієте молитву Шехехіяну? Я щойно подякував Богові за те, що Він дозволив мені дожити до цієї миті.
У Девіда мурашки пішли по спині. Про що він говорить? Чим така особлива ця мить? І який стосунок має камінь Кріспіна до того, що в його щоденнику написане ім'я Стейсі?
Рабин обережно поклав камінь поряд із щоденником. Девід нахилився до нього.
— Ви сказали, він магічний. У якому розумінні?
— Він один із дванадцяти дуже особливих каменів. Девіде, по телефону ви сказали, що не захоплюєтеся релігією, але, сподіваюся, ви знаєте, хто такий Мойсей.
Девід кивнув.
— Це я ще знаю.
— А його брат, Аарон — первосвященик?
— О ні, далі я — пас. — Девід уже засумнівався, чи варто було взагалі сюди приходити. Йому здавалося, що він щораз більше віддаляється від відповідей про імена, а рабин лише відволікає його розмовами про властивості коштовних каменів та про Біблію. Угамовуючи нетерпіння, він випадково глянув на камінь і раптом згадав, для чого передусім зберігав його всі ці роки — агат мав утримувати його від необачних учинків. Тож він змусив себе прикусити язик і слухати, що каже рабин.
— У Книзі Вихід, — вів далі Бен Моше, — написано, що Аарон був верховним первосвящеником — це найпочесніший пост у Давній Юдеї — і що Бог наказав Мойсеєві, щоб той зробив братові три священні вбрання — нагрудник, ефод і мантію.
— Я знову не зрозумів, рабине, — знизав плечима Девід. — Ефод?
— Це інша назва полотняної ризи, яку Аарон надягав для священних обрядів. Але зараз нас цікавить не вона, а нагрудник. — Рабин на хвильку замовк, а тоді продовжив: — Його виготовили саме так, як Бог наказав Мойсеєві. Це був квадрат, зітканий із золотих, синіх, лілових і пурпурових ниток — візерунок склав якийсь художник.
Бен Моше подивився Девідові просто в вічі й пояснив:
— У Книзі Вихід написано: заходячи до найсвятішої частини храму, щоб молитися Богові, Аарон завжди мав носити на серці нагрудник Суду Божого з іменами Дітей Ізраїлю — іменами Дванадцяти племен.
Девід завмер. Імена?
— Ці імена були вигравірувані на дванадцяти каменях, що їх уставили в золоту оправу й пришили золотою ниткою до нагрудника.
Раптом Девід збагнув, куди хилить рабин.
— То ви хочете сказати, що цей камінь — один із тих дванадцяти? — запитав недовірливо.
Рабин узяв агат і підійшов до Девіда.
— Дивіться, що тут сказано.
— Я мало що пам'ятаю з гебрейської.
Бен Моше не звернув уваги на це зізнання. Тримаючи агат так, щоб Девідові було видно, він показав пальцем по черзі на кожну з п'яти крихітних літер, справа наліво. «Нун ней тав ламед юд», — прочитав уголос. — Разом це читається як Нефталим — одне з дванадцяти племен Ізраїлю.
— І для кожного племені був такий камінь?
— Саме так. І всі ці камені були різні. Плем'я Нефталим мало агат — камінь захисту, він захищає людину від необачного кроку або падіння...
Девід різко розсміявся.
— У такому разі він не виконав своєї функції, — сказав він рабинові. — Саме так він опинився в мене. Той, хто мав його переді мною, сказав, що він магічний і допоможе нам не впасти з засніженого даху. А він не допоміг.
Рабин аніскілечки не збентежився. Він лише подивився на Девіда своїми побляклими карими очима й тихо промовив:
— Згодом я хотів би почути більше про того, хто мав цей камінь перед вами. Зараз скажу лише те, що він не розумів його справжньої суті. Цей камінь — так само, як і решта одинадцять, — має вищу мету. Він не був призначений захищати одну людину. Його мета — захищати Дітей Ізраїлю, а також увесь світ. Ці дванадцять каменів символізують милість Бога до Його дітей.
Рабин глибоко зітхнув.
— Не випадково ви опинилися сьогодні тут, у моєму кабінеті, Девіде. Так само не випадково ви маєте ці імена, написані у вашому щоденнику, і цей священний камінь. — В очах рабина спалахнула тривога. — Можна подивитися щоденник?
Рабин розгорнув щоденник на першій сторінці. Девідові на мить здалося, що все це якась маячня.
Це, мабуть, просто неймовірний збіг. Зрештою, цей камінь потрапив до нього випадково...