Девід подивився на агат на столі. У голові роїлися тисячі запитань, але він стримався й вирішив слухати далі, а рабин тим часом говорив своїм тихим скрипучим голосом:
— Копії, що належали іншому синові Авраама — зведеному братові Ісаака, Ізмаїлові — перейшли до його синів, яких народили йому наложниці, і ці папіруси загубилися десь у пісках пустелі. Тож багато століть усі копії Книги імен вважалися втраченими. Однак недавно археологи знайшли в Єгипті й інших місцях на Близькому Сході фрагменти папірусів, що, на їхню думку, є копіями Ізмаїлової Книги імен. За допомогою істориків і математиків вони намагаються скласти їх докупи. Саме до цих експертів я й звернувся з проханням порівняти ваші сторінки з фрагментами, що зберігаються в Ізраїлі.
Девід намагався осягнути неймовірне припущення рабина.
— І що, археологи знайшли не одну копію Книги Адама, а більше?
— Здається, що так. Знайшлися папіруси з арамейськими, коптськими та гебрейськими текстами...
— А я подумав, що всі вони були написані гебрейською.
— Ні, — Бен Моше похитав головою. — Ізмаїл був сином Авраама від його служниці — не-юдейки, тому копії, що належали його нащадкам, були написані давніми арабськими мовами. І хоч у багатьох папірусах було виявлено ідентичні уривки, скласти цілий текст досі ще не вдалося нікому. Однак, — очі в нього заблищали, — дехто з нас думає, що ми вже близько.
Девід нахилився вперед.
— Значить, розкопки тривають і досі?
— Ну звичайно. — Голос рабина посуворішав. — На жаль, не тільки ми шукаємо решту фрагментів, щоб відновити весь давній рукопис. Є інші люди, і вони намагаються нас випередити, бо хочуть першими перекласти всі імена, — але це злі люди, Девіде. Вороги Господа.
Спантеличений, Девід узявся рукою за голову. Дощ сильніше застукотів по склу.
— Хто це?
— Гносеї.
Девід нічого не розумів. Бен Моше обійшов довкола стола, склавши руки на грудях. Обличчя його набуло суворості — такого Девід іще не бачив.
— Гносеї — це таємне товариство, що походить від давнього релігійного культу — гностиків.
— Наскільки давнього? — запитав Девід збентежено.
— Ще дохристиянського. Гносеї — одна з небагатьох сект, що залишилася від цього культу, однак вона навіть потужніша й законспірованіша, ніж давні товариства гностиків.
Девід чув про гностицизм. Ділон якось згадав його в одну з субот, коли вони обговорювали за сніданком давні витоки релігії.
— Вони гедоністи, правда? — Девід намагався пригадати все, що чув на цю тему, а за вікном тим часом гримнув грім. — Здається, вони вважають, що людська душа ув'язнена в порочному тілі?
— Так. І що кожна душа має змогу дістатися до якогось глибинного знання — такої собі драбини нагору, — щоб піднестися достатньо високо та звільнитися від тіла.
— І що тоді... досягти неба?
— Не зовсім так, Девіде. — Бен Моше зітхнув. — Назва цієї секти походить від грецького слова гносис — знання. Гносеї вважають, що, здобувши достатньо знання, вони зможуть здолати Бога. Саме це вони й замірилися зробити.
У Девіда виникло з десяток запитань, але перш ніж він устиг поставити бодай одне, у двері постукали й до кабінету зазирнув рабин Гольдштейн.
— Пробачте, рабине, але приїхала Йаель Гар-Пац.
— Добре, добре. Скажи їй, хай іде сюди, Цві. — Бен Моше повернувся до свого стільця. — Сподіваюся, ви нічого не маєте проти, Девіде. Я запросив експерта зі старовинних знахідок — видатного ізраїльського археолога із Сафеда. Вона прилетіла з Ізраїлю сьогодні вранці.
— Слухайте, рабине, — Девід підніс руки вгору, — усе тільки щораз більше заплутується. Я не хочу віддалятися від суті справи. У щоденнику виявилось ім'я моєї падчерки, і мене це непокоїть. Поясніть мені, будь ласка, якщо можете, що це все означає, без усяких вступів, а ще скажіть, чому стільки мертвих людей хоче, щоб я пам'ятав їхні імена.
— Зараз ми до цього дійдемо, Девіде. Наберіться терпіння. Мусите усвідомити, що ви — частина чогось значно більшого, ніж вам здається. Я розумію, що ви доктор політології, відомий і шанований у відповідних колах. Запевняю вас, що я так само компетентний у своїй сфері, як ви у своїй. А Йаель Гар-Пац — у своїй.
Не встиг Девід щось відповісти, як у дверях з'явилася жінка — висока й струнка, одягнена в довгу чорну спідницю з тонкої, майже прозорої, тканини, кремову блузу та обтислий шовковий піджак. Вона рішуче зайшла до кабінету зі шкіряною валізкою в руці. Девіда вразили її незвичні вилиці й повні вуста, ледь-ледь підфарбовані рожевим. На вигляд вона мала близько тридцяти років, а довге темно-руде волосся, закручене в нетугий вузол, і смагляве обличчя навели Девіда на думку, що вона сабра — тобто корінна ізраїльтянка.