— Мені дуже шкода тебе. — Прем'єр-міністр посунувся вперед, і Маріо з невимовним полегшенням побачив зацікавлення на тому породистому обличчі. — Запиши для мене своє ім'я, ім'я твоєї нареченої та її батька, а також дату зникнення, і я віддам наказ поліції провести розслідування — обшукати кожен виноградник, кожне, навіть малесеньке, село. — Ді Стефано простягнув хлопцеві авторучку і звелів дворецькому принести аркуш паперу. — Ти правильно зробив, що прийшов до мене, синку, — сказав він, коли Маріо записав усі відомості і з вдячністю поклав папірець на скатертину.
Ді Стефано підвівся та простягнув руку. Маріо радісно потиснув м'ясисту долоню свого благодійника. У нього пробудилася надія, і він подумки дякував Мадонні за те, що вона надала йому сміливості прийти сюди.
— Хай благословить вас Бог, сеньйоре. Хай благословить вас Бог. — Він мало не перекинув стілець, майнувши з тераси до дворецького, який його й випровадив.
Ді Стефано двома пальцями взяв папірець і подивився на слова, написані великими літерами. Потім витяг із кишені халата срібну запальничку з монограмою. Якусь мить він дивився на переплетених вісімкою змій, а далі викресав полум'я та спалив усі надії Маріо Бонфіліо.
Розділ двадцять другий
евід ухопився за ствол пістолета, щоб відсторонити його. Але супротивник, попри невисокий зріст, мав залізні руки. Перш ніж той зміг натиснути на гачок, Девід із силою вдарив його плечем у широкі груди та збив із ніг. Впали вони разом, кожен намагався заволодіти пістолетом, Девідів пакунок із пиріжками вилетів з рук, а рюкзак боляче врізався в спину.
— Годі, Аві! — вигукнула Йаель гебрейською мовою. — Не стріляй, це Девід!
Кулак Девіда завмер у повітрі, коли він усвідомив її слова. Аві. Увесь адреналін, що виплеснувся під дулом пістолета, угамувався, хоча серце й калатало, як несамовите.
— Прокляття! — Він випустив зброю й підвівся. Устав і його супротивник, злий та похмурий.
— Якого дідька ви мене так привітали? — Девід сердито дивився на невисокого ізраїльтянина з жорстким кучерявим волоссям.
— У моїй роботі — не єдиний спосіб вижити, — спокійно відповів чоловік. Англійською він говорив з акцентом.
Йаель замкнула двері й підняла з підлоги пакет із випічкою.
— Якщо вам набридло вбивати один одного, може, час увести Девіда в курс справи?
Аві подав руку:
— У вас класна реакція. — Ізраїльтянин мав рудувате волосся з невеличкими бакенбардами й такі темні очі, яких Девід досі ні в кого не бачив. Його постава й риси, типові для ашкеназі — східноєвропейських євреїв, відзначалися жорсткістю, впевненістю та силою.
— Самозбереження — швидкий учитель, — відповів Девід.
— Ви забрали свій паспорт? — запитала Йаель.
Він похитав головою.
— Я так і не зустрівся з Вонамейкером. Офіс ООН зачинено. Електрика й досі вимкнута.
— Я помітила. — Йаель витерла мокре обличчя. У кімнаті було градусів тридцять.
— Утім, є й гарна новина, Девіде. Аві має для вас паспорт. Просто не уявляю, як він це робить, — додала вона, коротко усміхнувшись, — але йому вдається все.
Девід почув у її тоні захоплення, і чомусь це його засмутило. Усе-таки він мусив визнати, що паспорт, який простяг йому ізраїльтянин, був бездоганний. Не відрізнити від того, що залишився вдома в спальні, — того, що зник.
— Розпишіться в паспорті.
«От розкомандувався», — подумав Девід і взяв ручку, що йому подав Аві.
— Тепер лишилося дочекатись, коли відкриють аеропорт Кеннеді, — сказала Йаель.
— І коли запрацюють кляті мобілки. — Девід засунув підписаний паспорт у рюкзак. — А ваша друга група вже знайшла мою доньку? — звернувся він до Аві.
Ізраїльтянин усівся на єдиний у номері стілець біля стола, на який поклав свій пістолет.
— Іще ні. Вони дістануться до Флаґстаффа завтра вдосвіта. В останньому повідомленні сповіщалося, що аеропорт Ньюарка теж закрито. Схоже, електросистема спершу відмовила в Нью-Джерсі. Отже, мої люди мусили обрати довший маршрут: із Тель-Авіва до Лондона, потім до Фенікса, а це щонайменше двадцять одна година в дорозі.
Серце Девіда стиснулося від болісного розчарування.
— А потім їм доведеться їхати машиною до Флагстаффа?
— Йаель каже, що ваша людина у Флагстаффі доволі компетентна.
— Дуже.
Але Девід сумнівався, що Гатч упорається самотужки з цілою бандою Темних янголів. «Вони не знають, де зараз Стейсі», — нагадав він собі. Проте, він так само вважав, що їм невідомо, де знаходяться вони з Йаеллю. Він пройшовся задушливою кімнатою, — здавалось, у нього зараз лусне голова.