Він завмер, не знаходячи слів. Що він може пояснити їй, коли не розуміє сам?
— Девіде, ти мене чуєш?
— Чую, Мишенятко. Не можу наразі багато тобі розказати, але ти повинна в усьому слухатися Гатча. Не відходь від нього ні на крок.
— Той чоловік може повернутися?
— Він або хтось інший. — Девід скривився, наче від болю, почувши, що Стейсі заплакала.
— Я боюся. Чому ти не можеш до нас приїхати?
Її благання краяли йому серце.
— Я б дуже хотів цього, Мишеня, повір. Чого б я не віддав, аби бути зараз поруч із тобою. От тільки мені конче треба потрапити в одне місце, а воно дуже далеко. Це насправді дуже-дуже важливо. І це пов'язано з твоїм захистом.
— Як д-далеко? — розпочала вона тремтячим від сліз голосом. І тут він почув, що Мередіт вимагає дати телефон їй.
— Девіде, що, в біса, відбувається? У що ти вляпався? Тобі відомо, що якийсь йолоп мало не задушив Стейсі — просто в нашому власному дворі, намагався запхати її в багажник машини?
Девід розтулив був рота для відповіді, але Мередіт уже понесло.
— Ти хоч знаєш, що ми зараз у зашморганій Арізоні, сидимо десь у задуп'ї серед лісових пожеж? Я не можу зв'язатися з Леном, а ми планували вибратися на ту кляту родинну весільну подорож! У яке багно ти нас утягуєш?..
— Мередіт, дай мені поговорити з Гатчем, — Девід скреготнув зубами.
— Ні, спершу розкажи, що ти утнув. Ти наражаєш на небезпеку мою доньку, і я маю право знати.
— Мередіт, настає кінець світу, зрозуміло? Я намагаюся перешкодити цьому. А тепер давай мені Гатча.
Вона глибоко вдихнула. Девід виразно уявив лють — і недовіру — на її обличчі:
— Настає кінець світу. Він хоче говорити з вами. — Голос її цідився сарказмом.
— Що відбувається, хлопче? Твоя група підтримки так і не з'явилася.
Гатч. Голос здорового глузду.
— Вони загинули. Їхній літак підірвали над Атлантикою, однак інша група має бути будь-якої миті. Гадаєш, тобі вдасться вистояти?
— Чи вдасться ведмедю набецяти в лісі?
— Слухай мене уважно. Я маю їхати з країни — щойно куплю квиток на літак. Лише на кілька днів. Ваша група прикриття — ізраїльтяни. Нехай вони прочитають якісь молитви на івриті, перш ніж ти відкриєш їм двері.
— Щось на кшталт «Хава Нагіла», «шалом» або «йой».
— Ну ти й розумаха. Тільки це зовсім не молитви, а вітання. — Девід заплющив очі, і тут таксі різко повернуло праворуч, мало не збивши велосипедиста. — Про що ти добре знаєш сам.
— Які про свою групу крові.
Девід поклав мобільник у кишеню.
— Вона плаче, — сказав він.
Йаель легенько торкнулася його пальців.
— Девіде, мені дуже шкода. Це жахливо.
Дотик її був легкий як пір'їнка, проте пальці випромінювали тепло. Крижаний страх у його душі починав танути.
— Якщо пощастить, ми вже сьогодні ввечері зможемо вилетіти з аеропорту Кеннеді, — сказала вона.
Якщо пощастить. Усе зводиться до цього? Везіння? Талан? Фортуна? Чотирилисник конюшини?
«Знає тільки Бог», — похмуро подумав він, коли вони під'їжджали до готелю «Ріверсайд Тауер».
Том Мак-Інтайр підхопився зі стільця, мало не перекинувши чашку з кавою на студентські контрольні роботи, що саме перевіряв, коли до нього в кабінет увійшли двоє поліцейських при повній формі.
— Ви Девід Шепард? — Молодший з офіцерів наблизився до стола й помахав ордером на обшук.
Який пихатий чванько. — Том одразу наїжачився. — Рум'яні щоки, коротка стрижка за статутом і накачані м'язи охоронця. А ще ці очі — хрестоматійний коп.
— Ні. Я Том Мак-Інтайр, — відповів він, не звертаючи уваги на ордер. — А в чому справа?
— Вам відомо, де перебуває Девід Шепард?
— А вам навіщо? — Том поглянув копові просто у вічі. Він не уявляв ситуації, за якої поліція розшукувала б його колегу, та ще й із ордером на обшук. Найближчий друг Девіда — священик. Господи Боже мій, його батько був сенатором США. Хіба є людина чесніша?
— Коли ви бачили Шепарда востаннє?
Том завагався на мить, пригадуючи.
— Кілька днів тому, здається. У понеділок чи вівторок минулого тижня... Точніше не пам'ятаю.
— Це його кабінет?
— Його. І мій також. Слухайте, може, скажете, в чому річ?
— Убивство. — Нарешті й другий поліцейський розтулив рота.
Том сподівався, що його обличчя не видасть, наскільки він шокований.
— Домоправительку Девіда Шепарда знайдено вбитою в його домі, професоре Мак-Інтайр, — вів далі другий офіцер. Голос його, як і вся агресивна постава та квадратне підборіддя, був напружений. — Ми мусимо перевірити, чи з професором Шепардом усе гаразд.